Філософічність творчості Горація

Горацій — один із найвидатніших поетів світової літератури. Його різнопланові твори тяжіють до філософських роздумів про людське життя, скороминущу і вічну славу, про роль мистецтва, про смерть і безсмертя.

Горацій здобув освіту в Римі й Афінах, володів багатьма мовами, прекрасно знав еллінську і римську літератури. Вергілій, який на той час був першим пером Риму, познайомив Горація із видатними людьми, увів молодого поета до кола друзів Октавіана, рекомендував членам гуртка радника імператора Гая Цильнія, який подарував поету невеликий маєток у Сабінських горах. Завдяки дружбі з меценатом Горацій потрапив до оточення імператора Августа, але намагався триматися від двору подалі, бо не хотів втручатися в політику. Але іноді політика утручалася в життя Горація. Він різко критикував проповідників, які говорили, що цар — це уособлення Бога на землі, і воля володаря — це воля Всевишнього.

Горацій писав ювілейні гімни, але прямого славослов'я Августа в них небагато. Поет у своїх одах оплакує падіння древніх звичаїв, а імператора Горацій зображує як володаря, який зумів об'єднати народ. Поет передає різноплановість світовідчуття свого покоління — першого покоління світової римської імперії.

У вірші «До Мельпомени» Горацій пише про свій слід в історії людства. Поет упевнений, що його поезія міцніша за будь-який рукотворний пам'ятник. Вона вища від найвищих царських пірамід. Її не розмиє дощ, не розвіє вітер, не зітре час. Митець, який поезією створив собі пам'ятник, буде «в славі цвісти, поки з Весталкою // Йтиме понтифік-жрець до Капітолію», поки люди віритимуть у вищу силу. Горацій своє мистецтво підносить до рівня божественного, що творить світ і все суще в ньому. Там, де бурлить Авфід серед полів, де колись Давн, древнє божество, був за володаря рільникам, знатимуть, що римський поет Квінт Горацій Флакк перший зумів скласти «по-італійському еолійські пісні».

Митець звертається до Мельпомени, музи трагедії, музи співу, і закликає її пишатися поетом, мило всміхаючись, увінчати його чоло лавровим вінком переможця, який зумів підкорити час і назавжди залишиться в людських серцях.

Поезія — це краща частка поета, яскравіша за мідь, дорожча за золото. Мла віків ніколи не поглине її, а люди завжди знатимуть поета, який творчістю уславив своє ім'я. Гордість поета виражена гіперболічно: він пишається не тільки за себе, але й за всіх поетів майбутнього, які прийдуть після нього і будуть знати його як основоположника нового жанру — оди.

Горацій перший так ємко і чітко обґрунтував незнищенність людського духу, втіленого у поетичних рядках. Цю тему пізніше розвивали геніальні митці Шекспір, Пушкін, Рильський. Вони, вслід за Горацієм, стверджувати, що поезія — це пам'ятник, який здатен навіки увічнити ім'я поета.

У творі «До Манлія Торквата» Горацій роздумує про смерть і вічність. У природі все змінюється: розтануть сніги й «на луги повертається зелень», красну обнову землі знищують холодні вітри. Усе нагадує людям: «безсмертя не жди». Життя має початок і кінець. І найнещасніший бідняк, і можновладець стануть порохом, тінню. Жоден смертний не повертався звідти, звідки немає вороття. Коли над душею буде вершитися суд, то «ні красномовство, ні рід, ні побожність велика» не поверне сонця померлому. Навіть усемогутні боги не можуть хоча б на годину чи навіть на мить подовжити життя. Людина повинна жити так, щоб мати в душі те, чого «спадкоємець жадливий не загребе вже собі». Тільки тоді життя матиме сенс, а смерть не буде якимось пожадливим страхіттям, яке чекає на людську душу.

Горацій-філософ учить людей жити повним життям, наповнювати його тим, що може залишити пам'ять про людину на довгі віки.

Він проповідує гуманістичний ідеал розвинутої людини, яка здатна творити, здатна бути корисною суспільству.

Для всіх наступних поколінь Горацій став зразком поета — мудрого учителя життя, який спокійно приймає і славу, і невдачі, відмовляється від непосильного і радіє доступному, з усмішкою дивиться на людські турботи і виховує в собі внутрішню свободу. Своєю творчістю Горацій проповідував культ міри, давав уроки розумної гармонії і розумної поведінки у світі, повному суперечностей і боротьби. «Золота середина» — це філософський заповіт поета античної цивілізації новому часу.