У чому таємниця вересового трунну (за баладою Р. Стівенсона «Вересовий трунок»)

Ви бачили, як цвіте верес — вічнозелений кущ? Коли на землях Шотландії зацвітає ця дивовижна рослина, здається, що ти перебуваєш посеред безкрайнього моря червоного кольору — всюди червоніє квітками верес. Повітря прозоре, насичене ароматами рослин, птахи щебечуть невгамовно — справжній земний рай. Чию душу не торкне ця ідилія? А ось шотландський король, дивлячись на цю красу, поглядав похмуро, він думав свою думу;

Владар вересового краю — Чом з вересу трунку не п'ю?

І насправді, чому можновладець не може скуштувати напою з вересу? Річ у тім, що із вересового квіту від покоління до покоління варили трунок пікти — найдавніше населення Шотландії. Цей трунок був солодший за мед, міцніший, аніж вино. Вересовий трунок мав чарівні властивості: пікти завдяки йому стійко переносили тяжкі випробування свого життя у темних підземеллях, раділи своїй долі.

«Та ось володар шотландський... пішов на піктів оружно...» Король вирішив знищити цей волелюбний народ і по суті досяг своєї мети. Пікти полягли на вересових пагорбах.

Настало знову літо, як завжди, червонів верес, проте нікому вже було варити чарівний медовий трунок. Ті, хто володів секретами приготування напою з вересового квіту, поснули навіки. Це й не давало спокою шотландському королю.

Не тих, хто загинув, жалів він, а того, що не відкрився йому секрет приготування вересового трунку. Та становище, як показали подальші події, ще можна було виправити. Його підлеглі знайшли двох броварів, що залишилися живими, — це був старий батько і його син, хлопець-підліток. Ось і вирішив король за будь-яку ціну дізнатися таємницю чарівного напою. Володарю здавалося, що заради порятунку життя хоча б своєї дитини старий пікт розповість усе, нічого не приховуючи. Але той повівся дивно. Він попросив короля зв'язати сина і кинути у прірву. Дужий вояк за наказом короля виконав волю батька. Звісно, він не розумів, для чого старому пікту була потрібна смерть сина. Тут все й відкрилося. Старий пікт боявся, що син видасть таємницю ворогу, а щоб цього не сталося, син мав загинути. Зрозуміло, і старий пікт розраховував на полегкість. Останніми його словами були: «Зі мною помре тайна». Так, тайна вересового напою померла разом з останнім піктом. Але я уявляю собі, як старий бровар, уже незваний, почав часто снитися шотландському королю. У тих снах він підносив королю келих із вересовим трунком, але король, скуштувавши, не відчував, що цей трунок «за мед солодший, міцніший, аніж вино». Він вже не хотів вивідати від незваного гостя таємницю напою, йому не давало спокою інше: чому вересовий трунок не дає йому радості. Уві сні старий бровар нарешті розкриває королю таємницю. Річ була не в самому напої, а в свободі, за яку боровся гордий народ — пікти. Саме прагнення свободи і наділяло напій чарівною силою. «А ти, королю, — сказав йому уві сні страчений пікт, — убив свободу нашого народу, тому й не дано тобі пізнати радість. Ти нічого не отримав. Це не верес червоніє на пагорбах Шотландії, — а наша кров».