У чому гуманістичний пафос повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»?

Повість «Старий і море», на перший погляд, — твір, що не може бути бестселером. Сюжету закрученого точно бракує, та й герой дивний, якийсь негероїчний. Це старий Сантьяго, якому саме дуже не щастило з уловом. Був він старий і самотній, до того ж бідний настільки, що ні за що було й хліба купити. І все ж не випадково після всіх успішних і відомих романів Хемінгуей отримав нагороду саме за цю повість. У ній закладено глибокий людяний смисл.

Коли читаєш твір, переймаєшся проблемами старого рибалки. Бо тут щось і справді не так, неправильно. Хіба винен старий, що в нього нині такий період! Хіба не в кожного бувають у житті чорні смуги? Але батьки хлопчика, який учився рибалити в Сантьяго, не бажати нічого чути, наполягаючи, щоб син покинув старого. Хлопчик же по-людськи любив цього безпорадного старого. В нього не забракло душі не покидати Сантьяго, хоч і мав послухати батьків. І тоді старий рибалка вирішив ще раз випробувати долю. Годі й говорити, то була важка справа, бо впіймавши велику рибу, Сантьяго змушений був боротися за неї з акулами. Яка метафора! Скільки недоброзичливців чатують часом на твою удачу, аби відібрати. І треба змагатися з цілим світом за право бути улюбленцем долі, довести це право у боротьбі. Старий не був надто зарозумілий, і він дякував Богу за велику рибу, що дісталася йому. Він звертається до риби, як до мислячої істоти, викликаючи її на двобій. Вони нарівні: вона в нього на гачку, але й він посеред моря у благенькому човнику, а навколо не його стихія. Сантьяго приводить до берега лише кістяк великої риби. Здавалося, це знову поразка, адже їсти нічого. Та це не так. Він виграв двобій і дістався берега. Він живий. І всі тепер можуть побачити, яку рибу він упіймав. До нього знову повернулася удача!

Людина здатна перемогти себе, багато на що здатна. Та й хлопчик вірив у нього. І це чи найголовніше, — щоб обов'язково бодай хтось у тебе вірив!

То в чому гуманістичний пафос повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»? Він саме в тому, щоб не забувати допомогти, поспівчувати й підтримати людину, якій нині нелегко. Хай буде обов'язково в кожного отой «хлопчик» з чуйною душею, що не покине й не зрадить.