Універсальність генія Ґете

На тлі трагічного життєвого шляху багатьох письменників Йоганна Вольфганга Гете можна назвати щасливчиком. Доля не тільки наділила його рідкісним на той час довгим віком, а й поставила в доволі комфортні зовнішні умови. Йому пощастило народитися не підданим якогось дрібного деспота, а громадянином вільного імперського міста Франкфурта-на-Майні, у сім'ї, яка посідала високе і почесне місце. Батько мріяв, щоб улюблений син став юристом, але, вступивши до Лейпцігського університету, Ґете захопився поезією і театром. Невідомо, куди б його завело це захоплення легкою, невибагливою, кокетливою творчістю маловідомих французьких поетів, якби не хвороба і необхідність на півтора року покинути студентство. Час, проведений у батьківському домі, був для Ґете часом духовного перелому, різноманітного читання і філософських пошуків. Відповідь на питання, що хвилювали його, Ґете намагається знайти у філософських працях класиків літератури, в аналітичних описах світу і природи, в історії релігії, у вченнях метафізиків і містиків.

Повернувшись до навчання, Ґете закінчує університет, захищає дисертацію, займається адвокатською практикою, але всі його помисли спрямовані на літературу, на творчість. Він мріє написати драму про видатну людину, про сильну особистість, яка здатна повести за собою тисячі людей. Ці мрії він втілює в новаторських одах (або гімнах), написаних вільними римами. Найяскравішим є твір «Пісня в бурю». Мандрівник важко пробиває собі шлях через бурю і грозу. Ця сильна особистість відчуває радість у боротьбі із силами природи, переборює свої страхи, рівняє себе з богами, кидаючи їм виклик.

У «Пісні Магомета» пророк символізує гірський потік, який підхоплює мілкі ручаї і джерела («своїх братів») і несе їх у обійми «вічного батька — океану».

У Страсбурзі молодий поет пережив і велике кохання до простої, наївної дочки пастора Фрідеріки Бріон, яке вилилося в чудову поезію.

Початок творчого шляху геніального німецького поета Гете пов'язаний із своєрідною літературною течією, представники якої виступали під девізом «Буря і натиск!» Вони розглядали геніальність як засіб, який дозволяє відтворювати життя емоційно і пристрасно, і називали себе «штюрмерами». Поети-штюрмери мріяли бути рупором природи, її голосом. Ґете були близькі ці ідеї, адже він так мріяв злитися зі стихійними силами природи, але поет уникав крайнощів штюрмеровської естетики і намагався виробити свій стиль, реалізувати свої ідеї пізнання світу, відобразити власні естетичні погляди. Поет звертається до класичних форм античного мистецтва, він виважено проявляє свої симпатії і антипатії під час соціальних заворушень, адже до думки такого масштабу прислухалися бідні й багаті, селяни і герцоги. У кожному творі Ґете доводить, що добро породжує добро, а зло — хаос і смерть.

Із часом на місце свободи почуттів до поета приходить радісне відчуття життя, де має панувати розумний порядок. Разом із тим, у багатьох його творах звучить мотив, що страждання об'єднує людей, колективно пережитий трагічний досвід робить людину сильнішою.

Пошуки нових тем ї форм послужили появі твору «Фауст», який Ґете писав протягом шістдесяти років.

Генію Ґете властива універсальність. У слові він зумів відтворити різні історичні епохи, виразити найсильніші почуття, розгадати таємниці людської душі.