У гості до бабусі (твір-опис інтер'єру)

Я дуже люблю їздити в гості до бабусі. Її квартира — не тільки місце, де я можу почуватися затишно, де мне завжди вислухають і підтримають. Це майже музей, у якому зібрано різні цікаві речі. Усі вони об'єднані лише за принципом смаку моєї бабусі, але цього цілком достатньо для того, аби присвятити її помешканню не одну розповідь.

Ще в коридорі кожен гість помічає прекрасні малюнки, розвішані на стінах. Багато хто питає, де вони були придбані. І кожен дивується, дізнавшись, що бабуся малювала це сама. Моя бабуся все своє життя дуже захоплювалася живописом. Вона й сама талановито малює. Переважно це графіка — портрети та пейзажі. Я люблю розглядати великий чорно-білий портрет маленької дівчинки, що висить у вітальні: відкритий щирий погляд, тонкі вишукані лінії, які розташовані так динамічно, що, здається, танцюють і рухаються. Кількома штрихами, легкими рухами олівця бабусі вдалося передати і дитячу відкритість, і ніжність, беззахисність, і водночас приховану посмішку дівчинки, дитячу хитринку, іскорку в очах. Ця дівчинка на портреті — моя мама в дитинстві. Зараз в неї така сама усмішка.

У вітальні великі важкі крісла, вкриті рябими покривалами. На них зображено якихось африканських казкових чоловічків і дивний етнічний орнамент. Поміж ними — журнальний столик, на якому завжди квіти та фрукти, а ще — ескізи та малюнки. Я пишаюся тим, що бабуся не кинула свого захоплення! Біля стіни навпроти — чорне піаніно, книжкова шафа. Розглядати полиці можна нескінченно — тут не тільки художня література, а й альбоми, присвячені музеям живопису, біографічні книжки про відомих митців, посібники з малювання. У цій кімнаті завжди трохи приглушене світло й атмосфера спокою та затишку. Важкі темні штори, килим і, звісно, малюнки й картини на стінах.

Найбільше серед бабусиних малюнків мені подобається дитячий портрет моєї мами. Але й інші — такі цікаві, оригінальні, з настроєм. От над столиком серія пейзажів — море, чайки, узбережжя. Три невеличкі малюнки один над одним. І так дивно — предмет зображення однаковий, а настрій зовсім різний. На першому — буря, неспокій, тривога, різкі лінії, штрихи, морський вітер. На другому — гармонія ранку, рибацький човен. На третьому — пізня оксамитова ніч, зорі над водою, спокої і сон. Іноді мені здається, що малюнки живі, що я відчуваю запах моря чи вітер на шоках... Мабуть, це і є найвища сила мистецтва — захопити, загіпнотизувати, передати не тільки образ, а й настрій, запах, відчуття.

Описуючи кімнату моєї бабусі, я стикаюся з труднощами: я можу передати образ, перелічити меблі, але чи можу я словами так само передати відчуття, як це вдається їй на малюнках? Спокій, тиша, приглушені кольори, напівтони світла та тіні, затишок — так я б намалював словами бабусину вітальню. Тиша і теплота, щирість і відкритість і, звісно, хитра іскринка — така сама, як у посмішці моєї мами, в посмішці моєї бабусі й у моїй власній посмішці теж...