Туга за рідним краєм у пісні «Стоїть явір над водою»

Народні пісні — окремий і самостійний літературний жанр, що формувався і розвивався за власними законами протягом сторіч. Сюжети черпалися просто з народного життя, з часом вироблялася й особлива ритміка, композиція, художні засоби.

Суспільно-побутові пісні мають низку повторюваних епізодів, постійних мотивів, що виробилися на основі типових реалій суспільного життя. На жаль, більша частина суспільно-побутових пісень дуже сумні за настроєм. Частим мотивом є туга за рідною землею, із якою герой пісні розлучився всупереч власному бажанню.

Пісня «Стоїть явір над водою» присвячена саме цій темі: молодий козак змушений покинути Україну. Пісня побудована на прийомі паралелізму, що дуже поширений в українських народних піснях. Аналогія між явором та козаком розгортається з перших рядків твору:

Стоїть явір над водою, В воду похилився; На козака пригодонька: Козак зажурився.

Такий прийом насправді неодноразово використовується в народній творчості, до того ж не тільки в піснях, а й у баладах, легендах, казках. Імовірно, це пов'язано із тим значенням, якого надавали природі наші пращури. Увага до рослин та тварин, а також традиція сприймати природу як дещо одухотворене тягнеться від язичницьких часів, але не переривається з прийняттям християнства: у «Слові о полку Ігоревім» та в літописах відчувається ця світоглядна риса. Гірка доля чекає, на козака на чужині:

Ой поїде в Московщину Та там і загине, Свою рідну Україну Навіки покине. Скаже собі насипати Високу могилу, Скаже собі посадити В головах калину.

Варто уваги, що й тут калина виступає символом батьківщини — дерево стає символом рідної землі. Через використання таких поетичних образів реалізується мотив туги за батьківщиною в багатьох народних піснях, зокрема і в пісні «Стоїть явір над водою».