Три світи у романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Дивний світ роману Булгакова. Узагальнено-поетичний світ роману розкривається через показ не тільки реальності Москви 30-х років XX століття, але й через світ біблійний та фантастичний чи то б містичний.

І. Булгаківська Москва 30-х років. Письменник не тільки досить точно змалював топографію Москви, так що, здається, легко можна знайти не тільки вулички, а й ту саму лавочку «біля самого виходу на Бронну». Він точно відображає дух епохи, її закони, побут, людську натуру. Так Майстер зникає темної листопадової ночі не випадково. Стаття Латунського довершила справу: адже саме прочитавши ту статтю, Алоїзій Магарич зрозумів, як легко позбутися Майстра, щоб оселитися в його квартирці. Не випадково ж почуття остраху обійняло письменника саме тоді, коли він читав статті про свій роман. Страх, зрада, доноси — ось риси тієї доби.

Світ євангельської давнини. Світ євангельської давнини зображений у романі як реконструкція реального епізоду історії, що мав місце в Римській Юдеї І століття нашої ери. Автор передав людську драму, як і драму ідей, показавши це через зіткнення Понтія Пілата та Ієшуа Га-Ноцрі. Ієшуа виголошує думку щодо нових часів, коли держава як інструмент насилля не буде потрібна, оскільки людям достатньо буде моральних принципів, яких усі будуть добровільно дотримуватись. Понтій Пілат добре розуміє, що перед ним зовсім не злочинець і треба його відпустити. Але він, могутній П'ятий прокуратор Юдеї, просто злякався за свою посаду, злякався доносу Каїфи, переклавши відповідальність, як йому здається, на синедріон. Та немає йому прощення у століттях. Булгаков стверджує, що найстрашніший гріх — це боягузтво, бо це батько всіх інших вад. Історія розказана настільки емоційно точно, що кожен із читачів сприймає історію як частину свого життя. І це переконує нас, що минуле нерозривно пов'язане з теперішнім.

Містичний світ роману. Епіграфом до роману Булгаков обрав цитату з «Фауста» Гете щодо того, яку роль відіграє Мефістофель — вічно прагне зла і вічно вершить благо. Та чи вершить він благо насправді? Пригадаймо головну християнську молитву, що закінчується словами: «і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Ось чого побоюються завжди люди. І не випадково Воланд і його команда саме це й роблять — спокушають. А потім карають тих, хто піддався на спокусу. Ось чому виникає думка про справедливість жахливих діянь Воланда, Коров'єва та інших. Булгаков ніби матеріалізує відомі вислови «біс попутав», «чортова сила» тощо.

Дивне сплетіння світів. Булгаков багато пише про диво, але дива відбуваються не тільки в результаті діяння містичних сил. Ось автор змальовує костюм, що підписує папери замість свого господаря. Диво? Так. Але ще більше диво те, що, повернувшись, господар схвалив усе, підписане костюмом. Диво й інше — кохання, любов-співчуття, яке виявлялося вічним, всеперемагаючим. Може, не таким абсолютним, бо Майстер, людина земна і грішна, заслужив лише спокою, а не світла. Та все це свідчить про істинність моральних цінностей, про їх вічність і непереборність. Любов, прощення, вічність — ось ті точки, що позначають суть взаємин героїв.

Роман «Майстер і Маргарита» — книга про перемогу добра. (Булгаков, зобразивши Ієшуа беззахисним у земному житті, показує, чому він такий сильний і непереможний, що сама згадка про загублене його життя змушує тремтіти могутнього прокуратора і навічно сковує його совість. Його образ втілює в собі і свободу духу, і вічність і непереможність добра. В Ієшуа Булгаков зображує пророка, що випередив свій час своїми ідеями.