Тема материнської любові у творах В. Симоненка

Українська література — одна з тих, які глибоко і всебічно розкривають тему материнської любові. Це вже традиція. Од Шевченкових творів, де образ матері зображено вивищено й трагічно, до глибоких, сповнених синівської ніжності й справжньої поезії віршів В. Симоненка. І серед них дивний за своєю гармонійністю, проникливістю вірш «Лебеді материнства». Тут кожен рядок — щира правда. Починається вірш, ніби колискова, що її співає над колискою мати. В українській мові є дуже точне слово — «лебеділа» мати над дитям. То, може, звідси й образ лебедів, які

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям, Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Яка ж мати не бажає своїй дитині щастя! Поет добре розуміє материнську душу і тому від імені матері промовляє до дитини, намагаючись зазирнути у майбутнє: «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу». Вона знає, що ця дорога має бути обов'язково — це життя, та все ж не позбудеться тривоги. Чи зуміє син гідно пройти життям, чи засвоїв він важливі істини своїх батьків:

Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки батьківщину.

До глибини душі вражають рядки, що нелегко датися люблячому серцю:

І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі.

Так написати про найважливіші життєві істини і не схибити, і не збитися на фальш, і відобразити усе емоційне багатство національних традицій у стосунках матері й сина, людини та її рідної землі — це талант. Талант не тільки поетичний, але й талант людяності. Бо справжні великі істини нашого життя виростають зі щоденних дрібничок, з побуту, з праці й любові, без яких нічого не відбувається на землі. Батьківщина — це як мати. Її треба поважати й любити, як матір, бо мати — це священне поняття для кожної людини. І байдуже, бідна вона чи багата, здорова чи хвора — вона твоя. І цим усе сказано. В. Симоненко нагадав простими зрозумілими словами про найважливіше: материнська любов береже нас усіх і потребує навзаєм лише такої самої любові.

Тема материнської любові — одна з головних у поезії В. Симоненка, як і в українській літературі в цілому. Отож, продовжуючи традицію класичної літератури, автор зумів, не наслідуючи прямо когось із відомих поетів, сказати своє неповторне слово про найдорожчу для кожного людину — матір.