Тема матері в оповіданні М. Хвильового «Я (Романтика)»

Тема матері — одна з найголовніших в українській літературі. Матір прославляли П. Тичина і М. Рильський, Б. Олійник і В. Симоненко у своїх віршах. Про неї складали пісні і оповідання. Може, тому М. Хвильовий обрав саме такий спосіб висловити ставлення до подій революції та людей, які чинили вбивства іменем революції. Образ матері у «Я (Романтика)» багатоликий. Це й мати головного героя — символ совісті, і Мати Божа, вічна й велична матір людства, і образ загірної Марії. Ліричний герой цього твору так характеризує матір: «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна». Він любить її і нею мірить усе, що робить щоденно у комуні. Здається, це саме материними очима він бачить отой химерний палац, де засідає чека, і розуміє: «Тут засідає садизм!» Себе ліричний герой називає просто — Я. Хіба потрібні тут імена? Він називає інших: доктор Тагабат,

Андрюша і дегенерат (вірний вартовий на чатах). Либонь, у них немає матерів. Або вже немає, бо доктор Тагабат насміхається з його синівських почуттів і практично провокує ліричного героя вбити рідну матір, бо вона заважає вбивати людей. Адже для ліричного героя вона — уособлення його совісті: «Тут в тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого злочинного «я», якому я даю волю». Щовечора після своєї кривавої роботи він ішов до матері, яка його жаліла як сина і відверто висловлювала свою думку. Невипадково ж її сум ні очі так часто нагадували очі Діви Марії з ікони. В них була правда і біль, і вічний сум за нерозумними синами. Образ матері героя часто зливається з образом Матері Божої. Вони нероздільні. В них страждання, бо сама мати — уособлення життя і любові, а її син — уособлення смерті і ненависті. Може, тому вона прийшла у страшний палац разом з черницями і розділила їхню долю, що їй уже несила було бачити, як страшно далеко зайшов її непутній син. А може, сподівалася пробудити в ньому людину. Бо ж навіть Андрюша, а потім і доктор Тагабат пропонували відпустити його матір, зрозумівши, як важко було ліричному герою. Та він між любов'ю і фанатизмом обирає останній. Коли він вирішив для себе остаточно долю матері, вийшов на вулицю і відчув: «Я йшов у нікуди». Він повторює це кілька разів механічно, але читач розуміє: він і справді йде в нікуди. І знов примарився йому образ загірної Марії, що, омріяна в його уяві, така була схожа на його матір. Вона дедалі більше віддалялася, бо не може бути щастя в загірній комуні, побудованого на вбивстві.

Отож тема матері розкрита в оповіданні «Я (Романтика)» дуже емоційно переконливо. Мати зображена як символ життя, як мірило цінності того, що робить не тільки головний герой. Образ матері постає як докір совісті, як попередження про антигуманну сутність того, що робилося іменем революції.