Тема війни у поезії Гійома Аполлінера

Перша світова війна мала велику руйнівну силу, оскільки зруйнувала не тільки міста, будинки, знищила мільйони людських життів, а й знищила гуманітарні основи людського суспільства, віру. Отож Гійом Аполлінер, що 1914 року у складі французької армії вирушив на фронт Першої світової війни і 1916 року дістав важке поранення у голову, знав, що таке війна, не з газет. Він виявив своє ставлення до війни у багатьох віршах. Ця тема якоюсь мірою була частиною його життя, отож він пов'язував тему війни з темою кохання. У циклі «Вірші до Лу» та численних посланнях до Мадлени бачимо відлуння воєнних уявлень: «в ім'я нашого щастя схопилися армії», «гранати схожі на зорі». Та це лише спочатку, доки поет не осмислив масштабів трагедії, яку несла війна. Відтак у віршах з'являється тривога і розуміння своєї причетності до подій, відповідальності. Тепер він розуміє, що все набагато страшніше:

Хто б міг подумати що так розцвіте людожерство Що треба стільки вогню щоб засмажить м'ясиво людське...

Багато фронтових віршів можна побачити у збірці «Каліграми». Ці твори викривають криваву сутність війни, її жахливу абсурдність. Аполлінер використовує можливості ідеограми для відтворення теми війни. Ще 1903 року поет познайомився з відомим художником Пабло Пікассо, і це знайомство справило неабиякий вплив на нього та на його образне сприйняття. І у вірші «Зарізана голубка й водограй» Аполлінер використовує плакатний образ голубки — символ миру, створюючи виразну метафору, — «зарізана голубка». Щоправда, спочатку Пікассо писав інші образи, а через багато років скористався й сам інтерпретованим образом Аполлінера:

Та біля водограю Що плаче й кличе Голубка маревіє

Голубка набуває значення символу. Вона наче нагадування про мільйони невинних загублених війною душ. Поет згадує імена знайомих дівчат, своїх друзів:

Душа моя в тремкій напрузі Де ви солдати мої друзі Де ви Бійї Даліз Реналь Печальні ваші імена

Війна постає у віршах Аполлінера як особиста трагедія, бо для нього війна — це перш за все втрата близьких людей. Надалі особиста трагедія, передана метафорами «душа ятриться з непокою і водограй рида зі мною», набуває узагальненого, загальнолюдського масштабу:

Там олеандри всі в крові І сонце ранене в траві На багрянистім горизонті

Мотив сліз і крові переважає у зображенні війни Аполлінером. Так досягається емоційна напруженість образів, яка допомагає відчути війну як найбільшу трагедію людства.