Творчість корифеїв українського театру. Іван Карпенко-Карий

Подвиг корифеїв. Праця над створенням національного українського театру розпочалася фактично тоді, коли було заборонене все українське — заборонений український театр, література. Корифеї провели масштабну роботу з відбору акторів, матеріалу для репертуару, їм доводилося увесь час боротися за право на існування.

Соціальні та економічні умови існування театру. По-перше, театру корифеїв чинили усілякі бюрократичні перепони в роботі. Наприклад, забороняли трупі виступити в Києві, тоді як вона вже здобула визнання за межами України, в Москві та Петербурзі. По-друге, в країні було дуже мало театрів, і трупі часто доводилося виступати у непристосованих до професійної гри приміщеннях. По-третє, треба було перемогти звичний українському глядачеві етнографізм та дешевий мелодраматизм посередніх творів. Треба було виховати глядача. Цікаво, що діячам театру корифеїв були не чужі соціальні рухи другої половини XIX століття: Старицький належав до Київської громади, Карпенко-Карий діставав паспорти для революціонерів.

Репертуар та популярність трупи.

Специфіка драматургічної діяльності членів трупи. Творчість трупи розвивалася у багатьох напрямах; майже всі вони були непересічними і різноплановими акторами і мали талант у різних сферах драматургії. Окрім п'єс іноземних авторів вони ставили й власні твори, які в нашій країні до сьогодні є популярними, наприклад «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого. Увага драматургів зосереджувалася на народному звучанні й колориті вистав, психологічній заглибленості творів, чи то комедій, чи трагікомедій, драм.

Особливості творчості Марка Кропивницького та Михайла. Старицького. Ці діячі — віддані служителі українського мистецтва, що все своє життя боролися за права національного театру на існування й культурну цінність. Кропивницький розкрив у національному контексті жанр соціально- психологічної драми («Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дай серцю волю — заведе в неволю»), осмислив жанр водевілю. Обидва письменники широко вдавалися до інсценізації чужих творів: «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «За двома зайцями» (за п'єсою І. Нечуя-Левицького «На Кожум'яках»), «Невольник» (за твором Шевченка) тощо. Окрім драм та водевілів, Михайло Старицький, всупереч забороні, на історичну тематику створив ще й низку історичних п'єс — «Маруся-Богуславка», «Богдан Хмельницький».

Іван Карпенко-Карий — актор. Багатогранність таланту.

Риси реалізму у творчості І. Карпенка-Карого. Головне для реалізму — виділення з ситуації, образу характерних рис, типовості. Карпенко-Карий майстерно зображував суспільні процеси, що дуже активізувалися у другій половині XIX століття. У поєднанні з глибоким психологізмом, що також є важливою частиною реалістичного зображення, це надало п'єсам масштабу, широкого звучання.

Жанр комедії. Трагікомедія «Мартин Боруля». Універсальність сюжету. Напевно, найкраще талант Карпенка-Карого виявився в жанрі трагікомедії як одному з найбільш органічних драматичних жанрів. Він дає змогу передати у формі, доступній широкому глядачеві, ідеї гуманізму та традиційних народних і загальнолюдських цінностей, які сповідував автор. «Мартин Боруля» — прекрасний приклад цього. Сюжет твору легко впізнати — він відомий із багатьох світових літературних і фольклорних джерел. Щось подібне є навіть у Біблії, коли іудеї створили собі золотого кумира і приносили йому криваві жертви замість того, щоб поклонятись єдиному Богу. Так само й герой п'єси все, що має цінного, приносить в жертву речі, яка цього абсолютно не варта. Таким чином автор розкриває глядачам очі на те, що дуже легко схибити у виборі життєвої мети.

Чоловічі образи. Жіночі образи. Особливістю творчості Карпенка-Карого є те, що в його п'єсах майже всі жіночі образи позитивні. Це, на мою думку, співвідноситься з традиційним слов'янським сприйняттям жінки як творчої сили, уособлення любові, хранительки родинного вогнища. Цій характеристиці повністю відповідають Палажка й Марися, хоча Палажка й надто довіряє безглуздим фантазіям чоловіка. Марися ж схожа на фольклорний образ української дівчини.

Підкреслення загальнолюдських цінностей — любові, чесності, поваги до свого роду.