Твір на тему: Бабусині приказки

Приказка — це стійкий узагальнюючий вислів, образне порівняння, яке нікого не повчає, не договорює, іноді тільки натякає на щось... Як часто ми стикаємося із приказкою! Я такі від бабусі своєї щоранку чую!

«Яка ти гарна, немов ясне сонечко!» — каже бабуся, коли я прокидаюся. А коли засплюся й не хочу вставати, бабуся промовляє: «Спить, хоч і гармати стріляй...» «Набундючилася, немов миша на крупу!» — це коли я не хочу ні з ким розмовляти. А коли кіски мені заплете, каже: «Гарна дівка, як маківка...» Дуже чудова моя улюблена бабуся!

Коли вона чогось не дочуває, вона каже про себе: «От глуха, немов тетеря...» — і махає рукою. А коли хтось розмовляє надто голосно, каже: «Не кричи, немов єрихонська труба!» Я довго не знала, що таке воно — та «єрихонська труба», а потім збагнула, що це з Книги «Біблія».

На Різдво і Новий Рік бабуся дуже щедра на приказки. Ось, наприклад, після 22 грудня день збільшується хоч на хвилинку. Бабуся й каже: «На Новий рік дня додалося на заячий скік...» І справді — на заячий скік, можливо, навіть не на скік — а так, на заячий хвостик! Щодня — на хвилинку... Так довго ще чекати весни! Чекаємо-чекаємо з бабусею, а вона приповідає: «Узимку деньок, як комарів носок...» Зовсім малий день узимку, тілько-но ранок був — аж ось вже й темно. От дивиться бабуся у вікно, на сніг лапатий, замислиться — і каже: «Зима без снігу — літо без хліба...», або «Багато снігу — багато хліба...»

Я люблю свою бабусю і приказки її люблю. Бо вони мудрі, пояснюють мені, що і як у світі відбувається. Через це я відчуваю себе частинкою свого народу, мудрого і могутнього.