Твір на тему: Моє улюблене оповідання Евгена Гуцала

Український прозаїк, пост і кіносценарист Євген Гуцаю — автор мого улюбленого оповідання «Лось». Він іще багато чого написав, сподіваюся, що згодом я прочитаю і «Люди серед людей», і «Яблука з осіннього саду», і «Скупану в любистку», і «Родинне вогнище», і «Шкільний хліб». Я знаю, що цей письменник — лауреат премії імені Юрія Яновського та Державної премії імені Тараса Шевченка. Його твори навіть були перекладені багатьма мовами світу, і їх змогли прочитати діти, які живуть дуже далеко від України.

Чому цей твір мій улюблений? Бо я люблю природу, її чарівну красу. Герої оповідання. маті хлопчики, також люблять природу, усе живе на цій планеті. І лося люблять і рятують його. Та у творі Євгена Гуцала розповідь не тільки про добро і любов до природи, а й про жорстокість, яка в людей така сама, як і в хижих звірів. Іноді людина страшніша за звіра — адже ні ведмідь, ні вовк не вбиватимуть заради втіхи.

В оповіданні присутній цей страшний персонаж — дядько Шпичак із кругленьким. схожим на підпалок обличчям. Шпичак поводиться підступно, він байдужній до почуттів дітей, прагне тільки багатства. Він знищує лісову красу і життя, бо байдужий і до краси, і до життя як такого. Побачивши справи Шпичака, хлопчики побігли по охорону, хоча Шпичак і намагався їх залякати. Вони не злякатися навіть крихкої криги, аби покарати таку злу людину, як Шпичак.

Мені дуже шкода лося, якого вбив цей негідник. Можна навіть заплакати, читаючи рядки про лося, коли його «голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям...» А пий Шпичак навіть носком пинав його поміж роги!

Знаю, що мисливці вбивають тварин. Однак це відбувається тільки у певних межах, для того, щоб їхня кількість на окремій території не була дуже великою. І все ж таки нічого в цьому людського немає! Бо лось — така сама жива істота, як і людина. Вона спить, їсть, любить, бачить небо, траву, сонце, як і я. Як сказав англієць Кіплінг, ми усі однієї крові, бо ми живі істоти на цій планеті. А ми, люди, вищі істоти, мудріші, розумніші, ніж звірі, отже, маємо піклуватися про своїх менших братів!