Твір на тему: Походження жанру байки в світовій літературі

Беру в районній бібліотеці книгу: Езоп. «Байки». Відкриваю й дивуюся: це ж Крилов написав цю байку! І цю, і цю. Тільки в криловського Крука у дзьобі був сир, а не шмат м'яса!

Багато мистецтв народилося в Давній Греції, серед них і мистецтво розповідати повчальні філософські притчі. Ні, не те щоб це мистецтво вперше у світі придумали саме давні греки. Гадаю, цивілізації Сходу — китайська, індійська, арабська - теж його знали й любили. Згадаймо лише «Панчатантру». Але то дещо інше, а жанр літературної західноєвропейської байки прийшов до нас із Греції. Разом із багатьма сюжетами.

Ці сюжети зазвичай мандрують світом, тому й називаються мандрівними. Досить дивно, на мій погляд, що за дві тисячі років європейські байкарі додали до езопового спадку так мало свого (та й те часто ґрунтується на фольклорних анекдотах). Чи це повага до традиції, чи так вже важко придумати власну тему? Мені здається, не в цьому річ. Адже є в Крилова цикл повністю самобутніх байок. Прекрасних патріотичних байок, присвячених Вітчизняній війні — «Вовк на псарні» тощо. Є в нашого співвітчизника Григорія Савича Сковороди збірка «Байки Харківські», теж абсолютно «своя».

Взагалі байки — жанр напівфольклорний. Таким він був при Езопі (цілком можливо, що Езоп просто переказував народні сюжети). Таким він був при Лафонтені, Крилові, Глібові. Кожен народ має свою байкарську традицію, у байках на один мандрівний сюжет можуть бути різні відтінки настрою, різні герої. Та, незважаючи на це, суть жанру впродовж століть майже не змінилася. Байка завжди була повчальною. Байка завжди наголошувала на вадах суспільства і людського характеру, висміюючи їх. Не змінився й художній прийом, за допомогою якого байкарі піднімали ці вади на списи.

Підручники зазвичай наголошують на тому, що алегорія в байках використовувалася для приховання обличчя істинного «героя» — порочної людини — під маскою. Та насправді, я вважаю, нічого вона ні від кою не приховувала і не приховує. Для таких тонкощів алегорія - занадто прозорий художній засіб. Використовуючи алегорію та її старшу сестру, езопову мову, автор байки намагався показати проблему в найкомічнішому світлі. Адже людські стосунки, перенесені на тваринний чи рослинний світ, виглядатимуть щонайменше дивно, неприродно. Чи винні тварини, що вони хижі, чи можуть вони якось контролювати свої дії? Ні. А от людина — може. Цей прийом сприймається як натяк, як запрошення придивитись до оточуючих і до самого себе.

Чи винні тварини й рослини, що людина впродовж століть приписувала їм якості й риси з власного арсеналу? Чому Крук — дурний, Дуб — мудрий. Жаба — пихата? Ми читаємо байки Езопа, Федра, Лафонтена, і перед нашими очима проходить дивовижна низка образів. Якимось чином ці образи ведуть нас у прадавні часи, коли ще не було жодних байок, були тільки первісні вірування. Ці вірування й «нагородили» нас такими тваринами-символами, і ці символи мандрують крізь нашу культуру впродовж тисячоліть.