Твір на тему: Міфи як первинна картина світу

В історії багатьох народів наставав момент, коли люди у своєму розвитку підносилися надто високо, щоб поклонятися деревам, тваринам, грому й блискавкам. Знання про світ, людину, людські взаємини ототожнюватись і утворювати впорядковану систему оповідей. Зараз ці оповіді називають міфами. Спочатку міфологічні істоти були звіроподібними на згадку про більш давні вірування. Але з часом вони чимдужче набувати людської подоби.

Навіщо вони створюватись? І хто їх складав? Адже не секрет, що міфології народів світу мають дуже багато спільного. Наприклад, у слов'янських, скандинавських та багатьох інших міфах людина створена з дерева. Життя чи душу їй дарує вогонь, але не звичайний, а небесний. У грецькій міфології люди лиш тоді набувають людської подоби, коли Прометей дарує їм жаринку божественного вогню. І невипадково, на мою думку, головні боги у слов'ян та греків — боги-громовержці.

І ще цікаво: між схожими міфами в різних народів, звичайно, є відмінності. Такі відмінності часто можна пояснити різницею характерів цих народів, їхнім способом життя. Наприклад, грецькі міфи дуже драматичні, індійські — просякнуті мудрістю тисячоліть, скандинавські — войовничі, слов'янські — поетичні.

Зараз нам відомі сотні й тисячі міфів. Напевно, їх було набагато більше, можливо, їх було десятки тисяч... Але левова частка тепер забута. Річ у тім, що в міфах людина намагалася пояснити явища навколишнього світу, пророкувала майбутнє, за міфологічним календарем працювала в полі тощо. Міф учив людину жити, вона жила в міфологічному середовищі. І міфи стати ґрунтом для подальшого розвитку людської думки. Без них людина ніколи б не стала такою, якою вона є сьогодні. З міфології «виросли» мистецтво та релігія, філософія та наука. І зараз відголоски давніх сказань долинають до нас, коли ми читаємо давньоруські билини чи скандинавські саги, слухаємо українські пісні, думи.

Світова література завдячує міфології майже всіма своїми сюжетами. Адже стосунки між богами та іншими істотами, що населяли міфологічний світ давніх людей, замальовувалися з людських стосунків. Якості й почуття — шляхетність, гордощі, заздрощі, любов — також людські. Упродовж століть ми переосмислювали ці сюжети. Наша мораль повільно, але змінювалася. І ми співчуваємо Марсію, що здумав перемогти Аполлона (а може, таки й переміг). Співчуваємо Ніобі, яка за необачні слова втратила всіх своїх дітей. Ми дивуємося жорстокості богів, яка аж ніяк не дивувала давніх греків. Напевно, можна пожаліти й Мінотавра... Кому хочеться вічно блукати лабіринтом та вбивати ні в чому не винних людей?

Але є міфи, у яких говориться про вічні цінності — любов, безкорисливість, самопожертву. Це історії Геракла, Прометея, Деметри й Персефони, Ясона, Персея... І вони безсмертні.