Твір на тему: «Як ти житимеш?» (Діалог Толі з його совістю за твором В. Винниченка «Федьно-халамиднин»)

— Ну, як тобі, Толю, грається з чижиком?

— Добре грається. А ти хто?

— Я — твоя совість.

— А що ти маєш проти того, що я став власником Федькового чижика? Адже я його виграв, тож він мій. Мені його віддала тітка Іваниха.

— Але за яких обставин ти одержав чижика? Федько трагічно загинув на річці, рятуючи тебе. А в суперечці він не програв. Ти пам'ятаєш, про що ви сперечалися?

— Звичайно. На нашій річці почався льодохід. І Федько похвалився, що запросто перейде по крижинах, що відкололися, з одного берега на інший. Федько і сказав мені: «Як перейду, даси мені свій ножик, що з костяною ручкою. А як не перейду, я тобі дам свого чижика». Мені чижика не хотілося, але я згодився.

— Ну і як же розвивалися подальші події? Чи, може, ти скажеш, що забув?

— Чудово пам'ятаю. Федько заздалегідь приготував палицю, стрибнув на лід і, наче пробуючи його, почав перестрибувати з крижини на крижину.

— То йому все ж таки вдалося переправитися на інший бік?

— Звісно, вдалося. Він і повернувся до нас по кризі.

— Виходить, Федько не програв? Чого мовчиш? Нема що казати? Ти збрехав Федьковій матері? Щоб і ножик з костяною ручкою у тебе залишився, і чижика одержати? і з чижиком ти почав гратися в ту мить, коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже нікого видно.

— А що тут такого?

— Ти мусив провести Федька в останню путь. Він загинув, рятуючи твоє життя.

— По-перше, мені мама суворо наказала не виходити на вулицю до хлопців. По-друге, цей халамидник постійно спокушав мене, і я приходив додому забруднений, подраний, із розбитим носом. Він завжди задирався до мене, і якщо б не це, не Федькові насмішки, глузування, я не стрибнув би на кригу, і Федькові не треба було б мене рятувати.

— Але ти залишився жити, а хлопця немає. І батькам своїм ти не сказав правди, у своїй смертельній пригоді ти звинуватив Федька, навіть сказав те, чого не було, — що Федько штовхнув тебе на кригу. А він тебе і перед батьками твоїми врятував, коли побачив, що ти ось-ось почнеш плакати. Ти, Толю, спаплюжив його ім'я. І навіть після смерті Федькової не каєшся.

— Зате мій татко багатий. Повірили мені, а не цьому халамиднику. Не докоряй мені, совісте, у мене все гаразд.