Твір на тему: Чому я люблю казки Андерсена?

Ганс Крістіан Андерсен — данський письменник, який написав багато гарних казок. Я дуже їх люблю, у мене чимало книжок із яскравими і цікавими малюнками. Ось «Снігова королева». Скільки тут вигадок, як добре описано чарівний світ! Олені, які можуть говорити і які летять через снігові пустелі. Дівчинка-розбійниця, яка має бути злою, а виявляється доброю! Чарівний трояндовий куш, яким милуються Кай і Герда! Стара жінка у капелюху із квітами у сонному садку! Санчата, які мчать просто по небу і дивують бідного хлопчика Кая. Якщо побачити таке чудо — не знаю, хто б відмовився покататися!

Та я люблю ці казки не тільки за чарівні пригоди. По-перше, в них ідеться про доброту, людяність, повагу, дружбу і любов, про життя і смерть, про інші країни, про подвиги. І ще за те, що в казках Андерсена, як і в житті, не завжди все закінчується добре. От Русалонька заради свого кохання відмовляється від рідного моря, батьків, сестер і братів, і це завдає їй не тільки душевного, а й фізичного болю. А принц кохає іншу дівчину і не здогадується про Русалоньку, яка його врятувала. Або ж казка про китайського імператора, який не міг відрізнити співу живого солов'я від співу холодної машини. Андерсен навчає цінувати живе, а не штучне, свободу, а не золоту клітку. Його живий соловей не може жити у неволі, співати, і це найголовніший висновок: для творчості і пісні потрібна свобода. Тоді пісня надихатиме на життя.

Відданість — мабуть, один із найголовніших мотивів Андерсена. Як наполегливо шукає Кая Герда! Як віддана своєму коханню Русалонька! А яка віддана своєму коханню паперова балерина, яка стрибнула у вогонь і згоріла разом із закоханим у неї олов'яним солдатиком! А відданість Елізи, яка усе плела і плела для своїх братів-лебедів вбрання з кропиви, колола пальці, не промовила жодного слова навіть тоді, коли її хотіли спалити, наче відьму!

Андерсен навчає бачити не тільки гарну обкладинку, а й зміст. Ось Гидке каченя, яке цькує увесь пташиний двір за те, що воно негарне. Отак у класі іноді шпиняють дівчаток і хлопчиків, які негарні або слабкі, доводять їх до сліз. Із часом усе змінюється, і вони робляться гарними і сильними, майже так само, як Гидке каченя перетворилося на гарного білого лебедя, і тоді усім стає дуже прикро і навіть соромно. Або «Принцеса на горошині» — гарна казка про те, що не слід шукати щастя далеко від дому. Бо щастя може бути поруч, а ми його не бачимо, бо не сподіваємось, що поряд із нами може бути щось гарне, добре, гідне. Про те саме і казка «Нове вбрання короля», де шахраї обманюють короля і удають, нібито тчуть гарну тканину І ніхто не хоче визнати, що бачить голого короля, бо тоді усі вважатимуть, що він дурень! Уміння бачити сутність і казати правду — цього також навчає Андерсен.

Коли я думаю про цього видатного казкаря, то чомусь уявляю Андерсена у ролі його героя, старенького чоловічка із чарівною парасолькою, яку він розкриває над дітьми і розповідає їм нічні казки. А слухняні діти бачать тільки кольорові сни...