Твір: Якби я був художником

Якщо б я був художником і задумав написати цикл картин про героїчне життя Тараса Бульби, які б сюжети я обрав? Я б намалював, як він виховує свого сина Остапа після чергової втечі з бурси; купівлю букваря, який Остап неодмінно зариє у землю. Я показав би Тараса в широкому українському степу. Ось повільно їде він на коні серед високих трав, пахучих квітів, милуючись красою навколишнього світу. В той час на його обличчі можна прочитати напружені думки про дітей, про покинуту жінку, про майбутню битву з ляхами. Але у виборі сюжетів для картин я б зупинився ось на чому.

У подробицях показав би побут цієї людини, що послужило б чудовою характеристикою Тараса Бульби.

Ось ми в Тарасовій світлиці. На стінах — шаблі, нагайки, сітки для птахів, неводи і рушниці, хитро оброблений ріг для пороху, золота вуздечка на коня і пути зі срібними бляхами. Про що розповідають ці речі? Про те, що, по-перше, Тарас Бульба добре знався на військовій справі, — тут для нього немає дрібниць; по-друге, сітки для птахів, неводи свідчать про те, що Тарас також добре знається на природі — він і рибу полюбляє ловити, і на птахів полювати. Це була людина різнобічна. І якщо він готувався до битви, то він знав, що захищатиме від ворога кожну малу річку, широкий степ, птахів...

Тарас Бульба — людина щира. І цій темі я присвятив би другу свою картину. Я б намалював Тараса перед битвою, в колі його бойових соратників. Ось він промовляє промову, в якій він каже слова, що йдуть безпосередньо від серця: «...Нічого святішого й нема від товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину. Але поріднитися душею, а не по крові може тільки людина... так любити, як козацька душа... всім, що дав тобі Бог і що тільки є в тобі... Ні, так любити ніхто не зможе!..» В цю мить обличчя Тараса було натхненним, видно, що це справжній патріот, що за кожним його словом — справжній чоловічий вчинок. І наступні трагічні події доводять справедливість моїх слів. Коли молодший син Тараса Андрій зраджує і товаришів, і батьків, і Вітчизну, Тарас виносить йому страшний вирок. Він стріляє у зрадника. Коли козацтво очолюють такі незвичайні люди, як Тарас Бульба, розумієш: рідній землі не загрожує неволя, будь-який завойовник дістане гідну відповідь.

Звісно, одну зі своїх уявних картин я б присвятив героїчній загибелі самого Тараса Бульби. Ось як про це розповідає М. В. Гоголь: «Недалеко стояло голе дерево, що грім розбив йому верхів'я. Припнули Тараса залізними ланцюгами до стовбура, цвяхом прибили йому руки і, піднявши його вище, щоб звідусіль видно було козака, почали розкладати під деревом вогонь...» Здавалося, смерть ось-ос зупинить серце героя. Але і в ці останні миті життя Тарас не зосереджувався на своїх муках: «...не про вогонь він думав... Дивився він... в той бік, де відстрілювалися козаки... Радістю засяяли йому очі. Він побачив чотири човни, що кормою виглядали з-за кущів...» Радів він, знаючи, що козакам вдаюся уникнути погоні

На жаль, я не художник. Але М. В. Гоголь змусив мене намалювати в мої уяві героїчні картини минулого мого народу. Я бачу небо, яке колись бачив Та рас Бульба, так само, як і тоді, велично несе свої води Дніпро; шелестять на йог берегах верби; так само розстилається степ, по якому він із синами їхав на Січ І якщо мені колись доведеться самому захищати свою батьківщину, я згадаю Та раса Бульбу і не осоромлю гідності і честі українського козацтва.