Твір: Оригінальний погляд на світ у віршах Василя Голобородька

Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.

Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.

Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!

Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.