Сучасний кінематограф і життя: хто на нього впливає?

Кіноіндустрія посіла важливе місце серед сучасних видів мистецтва й зараз вже важко уявити наше життя без фільмів. Фільми бувають найрізноманітніші за жанром, проте основних, найпопулярніших жанрів не так вже й багато. За кінематографом стежить пильна армія кінокритиків, але не тільки: існують також філософи кіно, відповідні дослідження проводять психологи та соціологи.

Багато років поспіть я був упевнений, що кіно відображає дійсність. Отак просто і ясно: якщо не йдеться про фантастику, то фільм знімають про ті явища і події, які відбуваються в сучасному житті, серед нас. Але що далі, то більше я починаю сумніватися у цій очевидній на перший погляд гіпотезі. Сумніви мої грунтуються ось на чому... Більшість сучасних стрічок — або бойовики, або комедії, або серіали. Я дуже цікавлюсь авторським і фестивальним кіно, але ж і популярних фільмів сучасному глядачеві не уникнути. Так от, спостерігаючи за цими «звичайними» фільмами, я іноді просто дивом дивуюся. Ці стрічки насправді мають дуже далекі від реального життя! І дедалі частіше я доходжу висновку, що це не життя впливає на кіно, а певною мірою навпаки: поведінка, реальність нашого спілкування формується за моделями кіномистецтва, яке, на жаль, дуже рідко заслуговує на те, щоб його називали мистецтвом.

От, наприклад, бойовики і так звані екшени, які неймовірно популярні серед молоді і не тільки. Хіба вони відповідають реальності. На превелике щастя, поки що ні! Звичайні люди не носять зброї і вирішують конфлікти цивілізовано, ніхто не вважає за норму помститися ворогові чи конкурентові за допомогою сили... Але мені іноді здається, що ці страшні часи вже не за горами. Бо люди, особливо підлітки і діти, дивлячись такі фільми, копіюють моделі поведінки головних героїв або просто тих персонажів, які їм запам'яталися. І ніхто не замислюється, що дії головних героїв (справжніх героїв!) більшості подібних кінострічок не відповідають не тільки моральним нормам цивілізованої людини, а й взагалі суперечать карному кодексу! І іноді я жахаюся, замислюючись над тим, яке «повідомлення» несуть подібні «мистецькі об'єкти»: люди, що вбивають, крадуть, виявляють немотивовану агресію, зображуються там як однозначно позитивні герої! Але все навіть складніше. У сучасних стрічках є одна риса, яка взагалі-то притаманна творам низького рівня, тобто є одним із критерієв розрізнення, справжнього мистецтва і «популярного», масового неякісного художнього продукту, а саме — схематичність персонажів. Якщо герой добрий за сценарієм — він стовідсотково добрий, а злодій — просто втілення світового зла. Така схематичність виправдана тільки в одному жанрі — в казках, бо діти не здатні до складного аналізу і контрастне розрізнення допомагає їхньому розвитку й не ускладнює сприйняття. Коли ж йдеться про фільми не для дітей, такий контраст називається одним словом — примітивність. Згадуючи про класичну літературу, я близько доби думав і не згадав жодного персонажа світової класики, який був би на сто відсотків добрим або на сто відсотків лихим! Майстерність митця в тому й полягає, щоб відобразити усю складність людської душі: найбільший лиходій у справді мистецькому творі все одно матиме якісь позитивні риси, а супергерой у класичній літературі просто неможливий — усім нам властиві вади, сумніви, вагання і помилки, не існує святих людей! Утім, у фільмах цією очевидною реальністю часто нехтують, і це формує хибну і неправильну думку: варто лише проголосити себе добрим героєм — і ти вже від початку до кінця добрий, і тобі можна все: застосовувати силу, агресію, діяти попри всі принципи.

Утім викривлення реальності властиві не тільки бойовикам, а й таким «світлим» жанрам, як романтична комедія чи серіал. Не можна так оцінювати всі подібні стрічки, але більшість серіалів, так званих «мильних опер», зображує просто ненормальні, протиприродні ситуації й такі гіпертрофовані пристрасті, що якби герої існували поміж нас, їм би порадили скористатися послугами психолога. Проте серіали чомусь припадають до душі деяким людям, і засвоєні на екрані моделі поведінки одразу проектуються на приватне життя, яке перетворюється на «санта-барбару».

Насправді мистецтво за всіх часів впливало на життя — цей зв'язок не може бути спрямованим тільки в один бік. Але є певні межі, принаймні, вони мають бути. Зараз, як мені здається, кіноіндустрія має настільки великий вплив на пересічного глядача, що буквально підкорює його поведінку та моральні принципи власним законам. І навчає масове кіно явно не найкращих якостей. Ясна річ, не все так погано, але справжні шедеври кіномистецтва зараз неможливо побачити серед масових фільмів, тому варто звернутися до інших напрямів кіно, а також уважніше стежити за тим, чого конкретно вас «вчать» кінофільми.