Сучасне життя у гуморесках С. Олійника і П. Глазового

Весна наближалася до кінця. Стояв травень. Сонце весело підіймалося, довго висіло на безхмарному блакитному небі, дні були теплі і довгі. Додому заходити не хотілося. Відцвітала черемха, починав цвісти бузок, і каштани тримали ще свої урочисті свічки. У думках кожного школяра вже пролунав останній дзвоник, вигадуватися мандри на канікули. Однак у всіх школярів передбачалися контрольні з різних предметів і, звісно, хотілося належним чином, з високими балами завершити навчальний рік.

У нас з Вітьком Назаренком були свої прикмети на вдачу чи невдачу. Головною прикметою, як у всіх, була чорна кішка. Зустріч із нею не передбачала нічого доброго, особливо не бажано зустрічати цю тварину на своєму шляху перед контрольною.

Йшли ми з Вітьком до школи. На третьому уроці — контрольна з географії. Ми з другом не дуже серйозно ставилися до неї. І як на лихо, дорогу нам поважно перейшов чорний кіт. Саме перейшов, ніби нікуди не поспішав, ніби знущався з нас. Обходити — загубити час, бо вийшли з дому запізно.

— Я знаю, що робити! — вигукнув Вітько. — Йти даті, не звертаючи уваги на цього красеня. Пам'ятаєш гумореску Степана Олійника «Чудо у черевичку»?

— Звісно, пам'ятаю.

— Герой гуморески Вася Боровик поклав у черевик п'ятак на вдачу. Бідолашний мав надію, що цей п'ятак допоможе йому одержати п'ятірку без наполегливої праці. То й що з цього вийшло? «Під п'ятою п'ять копійок, а у сумці — стільки ж двійок!»

— Так, але ж ти не забувай, що гумореска писалася в той час, коли п'ятірка була найкращою оцінкою. А зараз мене батьки за ці п'ять балів не хвалитимуть.

— Ти хоч десять п'ятаків поклади у черевик, нічого не допоможе. Я пропоную, не звертаючи уваги на чорну кішку, прямувати до школи, а за цей час обговорімо з тобою складні питання з географії.

Треба сказати, що географію ми склали непогано: Вітько написав контрольну на дев'ять балів, а я — на вісім.

Із того часу, коли виникають якісь ускладнення, і не обов'язково в школі, ми часто пригадуємо з Вітьком улюблені гуморески. Були б живі Степан Олійник і Павло Глазовий, вони б знайшли багато тем для гуморесок із сучасного життя. І в них легко було б упізнати і себе, і своїх однолітків.

Ми з Вітькою частенько згадуємо гуморески Глазового. Наприклад, таку — «Найважча роль», у якій йдеться про те, що мати на всі боки вихваляла власного сина. Два роки він вчиться в студії при театрі, і мати сподівається, що син стане справжнім актором. Справді, її синові на прем'єрі доручили найважчу роль: «Він на сцену в третій дії викочує бочку!» Може, це теж треба вміти — викотити бочку, але зрозуміло, що на іншу роль синочок був неспроможний.

Як тут не згадати нашого однокласника Кирила. Його батьки записали одразу у декілька спортивних секцій: він і в теніс грає, і у басейн ходить. Але на уроках фізкультури у школі Кирило сидить на «лавці запасного» — то він форму забув, то нога болить... Сачкує, одне слово. Певна річ, важко повірити в те, що в спортивних секціях у Кирила інше ставлення до справи.

Часто, коли хочеться полегшити своє завдання у будь-якій справі, збрехати або поглузувати з когось, ми один одному ставимо питання: що б з цього приводу написали гумористи? І у нас відпадає бажання виставляти себе посміховиськом