Старе й нове у байках Жана де Лафонтена

Коли звичайний школяр чує ім'я Лафонтена. у його голові з'являються неясні згадки про якісь там нікому не відомі французькі байки. Йому навіть на думку не спадає, що чимало лафонтенових творів знайомі йому з перших років життя.

Адже що за дитинство без збірочки з байками І. А. Крилова! А от Лафонтен, саме як Лафонтен - не дуже популярний автор у нашій країні. У книгарні його книги може й не бути. А між іншим, коли відкриваєш-таки його збірку, то дивуєшся: і ця історія тобі чимось знайома, і ця... А тут взагалі криловську байку надруковано! Чи не наплутали чогось там у видавництві?

А в чому, власне, річ? А просто для того, щоб скласти свої витончені комічні баєчки, Лафонтен ґрунтовно вивчив французьку й світову літературу та фольклор. Те, що його цікавило, він творчо переклав. А цікавили його притчі, байки, історії, у яких відбивалася мудрість життя. Тому й перекладав він Езопа, Федра та інших давніх письменників, обробляв деякі сценки з народного епосу. Не забув і про Схід — індійських та арабських авторів. А в сімнадцятому столітті виконати таку глобальну роботу було досить важко. Книга байок Лафонтена під своєю обкладинкою об'єднує весь світ.

А в чому виявилась сама творчість? Чи тільки в майстерній поетичній обробці сюжетів? Але ж у байках Лафонтена ще й переосмислюється мораль. Прочитаєш байку і одразу скажеш, що її написав француз. У них немає настирливого моралізаторства, та й високої моралі в класичному розумінні. Швидше за все це своєрідна життєва мудрість людини-реаліста. Ми зустрічаємо героїв, які трохи собі на умі, вміють користуватися обставинами, а коли треба, то й людьми. Усіх їхніх рис не перелічиш, тому що це цілком живі постаті. Іноді в них навіть вгадуєш щось знайоме, злободенне.

Ось, наприклад, байкою «Зачумлені звірі» Лафонтен свого часу мітив передусім у церковників. Сьогодні церква і близько не має такої влади в суспільстві. Та її святе місце порожнім не стоїть, і в героях байки нам вбачаються просто наші обранці-політики. Та й взагалі ті, хто має владу легко простити собі будь-який безчесний вчинок. Демагоги, як сказав би грек Езоп. І мав би рацію.

Що зробив Лафонтен? У звірях, що «каялися» в своїх гріхах, він зобразив чи не всі верстви суспільства. Лев, звичайно, цар. Ніхто не сумнівається, що не Лев мусить бути жертвою. Та й що за користь з нього? М'ясо, певно, занадто жорстке й жилаве, богам навряд чи сподобається. Інші хижаки — вірні васали Лева, їх теж спробуй зачепи.

До товариства сильних цього світу завжди прослизне той, хто вважає своїм покликанням на них паразитувати. Його профіль -- лестощі, підлабузництво. У Лафонтена це Лис і йому подібні.

Але хто спокутує «гріх», про який йдеться у байці? Істота, що звичайно не має права слова сказати, роботяща тварина. Осел, який колись у голодну пору вкрав жмуток хазяйського сіна. На його місці легко уявити собі якогось трудягу-бідняка. А в чому річ? В Осла немає гострих кігтів та іклів. Немає сильного захисника. І навіть немає розуму, щоб промовчати. Хоча, якщо будеш відмовчуватись, то вирішать, що ти приховуєш якийсь страшний злочин... Загалом, як не крутись, а усюди вийдеш винним при такому судочинстві.

До речі, ось і відповідь на питання, хто в нас заступив місце Лафонтснових церковників.