Співвідношення містерійних образів поеми Т. Шевченка «Великий льох» з історичними реаліями

Роль епіграфа у поемі «Великий льох». (Епіграфом до поеми «Великий льох» Шевченко взяв Псалом 43, у якому засуджується «поругание» всього сущого навколо нас. Поет, взявши епіграфом уривок із Псалма, налаштовує читача на роздуми про суще, про роль людини і її дій в історії світу.)

Триєдиність у містерії «Великий льох».

Три душі-пташечки. (Три душі Бог не пустив у рай за гріхи, що вчинили вони в земному житті, і перетворив їх на пташечок.

Перша пташечка — Пріся росла гарною дівчиною, яку всі любили і вітали. Якось у неділю вона побігла до криниці і з повними відрами перейшла дорогу Богдану Хмельницькому, який із старшиною їхав на Переяславську раду присягати Москві.

Друга пташечка", як була дівчиною, напоїла коня цареві московському, коли він їхав із Полтави в Батурин, щоб знищити гніздо Мазепи. Третя пташечка була ще дитиною у сповиточку, «Як їхала Катерина // В Канів по Дніпрові». Дитина глянула, усміхнулася і померла.)

Три ворони. На гору посеред лісу прилетіли три ворони і стали хвалитися, що вони зробили.

Перша ворона передушила шість тисяч душ на одній версті, коли будували залізницю між Петербургом і Москвою; друга спалила Польщу з королями, Батурин, згноїла тисячі козаків у Петербурзьких болотах; третя ворона вибудувала кріпосницький лад, розплодила, як тих вошей, дворянство.

Три лірники. «Один сліпий, другий кривий // третій горбатий» — це три лірники, які йшли в Суботів про Богдана співати. Вони притомилися, посідали в холодочку і завели розмову про Ясси, про Жовті води і про Берестечко і про льох, що розкопують москалі.

Роздуми поета про долю України. (Три душі-пташечки потраплять у рай, як розкопають москалі великий льох. Ведуть москалі розкопки, шукають гетьманських скарбів, а знаходять могили. Там, на високій горі, в селі Суботові стоїть домовина України. Шевченко засуджує рішення Богдана Хмельницького про злуку з Москвою, яка тепер копає козацькі могили, а на святу землю насадила фаворитів Катерини.

Остання строфа містерії — це звернення до гетьмана, який усе оддав приятелям, а ті перетворили квітучий край на домовину. Та вірить поет, що

Встане Україна.

розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..