Сонети Вільяма Шекспіра: глибина почуття та глибина думки

Сонети В. Шекспіра — шедевр світової поезії. (У своїх поетичних творах В. Шекспір відобразив усю багатогранність людських почуттів, не оминаючи й філософських роздумів про людське життя. Сонети видатного поета та драматурга — детальна картина його художнього світу та й взагалі світу, який оточував автора. У сонетах В. Шекспір суміщає довершеність форми, традиції світової літератури й новаторство тем та образів, поетичних прийомів та тропів.)

Філософія та почуття у поезіях Шекспіра. Сонет № 121. (У цьому вірші В. Шекспір розмірковує над сутністю людини. Для всіх творів поета характерне глибоке розуміння життя: ліричний герой визнає недосконалість людини і власну недосконалість, але він проти того, щоб одні люди засуджували інших за їхні хиби та недоліки. Кожен з нас далекий від святості — це основна думка сонету. І кожна людина має оцінювати власні вчинки сама, керуючись своїм розумінням того, що добре, а що погано, Часто ті люди, що беруть на себе право судити інших, самі мають викривлене розуміння добра та зла. Настрій сонета № 121 цілком відповідає не лише філософській системі автора, яку ми відстежуємо від твору до твору, а й філософії його епохи: кожен сам собі суддя, а судити інших права не має, безпідставні обвинувачення тільки псують людині життя, тим більше, що найчастіше до таких обвинувачень вдаються люди, що самі відчувають докори сумління.

Сонет № 130. (Цей сонет якнайкраще ілюструє особливе ставлення ліричного героя В. Шекспіра до його коханої, в ньому зображено образ жінки, що сформувався в епоху Ренесансу. На противагу античним та середньовічним звеличенням образу жінки в поезії (яке полягало насамперед у пишних вишуканих метафорах, міфологічних образах-порівняннях тощо), ліричний герой цілком щиро захоплюється своєю обраницею. Він не порівнює її з божеством, навіть більше того — ліричний персонаж стверджує, що об'єкт його почуттів — цілком земна постать, але від того його почуття стає тільки палкішим. Автор уникає нежиттєвих, пишних порівнянь, майже. відверто говорячи, що сутність почуття не в словах, а в самому почутті: у щирості, повазі, захопленні. Для того, щоб викликати захоплення у ліричного героя, дівчина не повинна бути напівнебесною істотою з іншого світу: земна краса, притаманна їй, цінніша для нього за будь-які пишні порівняння. У кожному рядку цього сонета відчувається щире почуття, яке автор не намагається загорнути у недоречні порівняння чи порожні лестощі.