Синтетичність - ознака модерністської поезії

Традиція — джерело модерністської поезії. Модерністська поезія виникла на підґрунті літературної традиції XIX століття, перш за все традиції романтичного двосвіту. Нові тенденції у розвитку поезії виявилися у поезії французьких символістів другої половини XIX століття.

Традиції і новаторство модерністської поезії.

Французький символізм та імпресіонізм. Найбільш яскраво французький символізм та імпресіонізм відображено у сонеті А. Рембо «Голосні». Цей вірш став програмним, як і музичні замальовки Верлена та стильовий містицизм Малларме стали яскравими ознаками цих стилів. Вони вперше позначили спорідненість слова і музики, слова і філософії. Отож синтез цих мистецтв постав як логічний крок до осмислення світу в поезії на нових засадах.

Традиція і новаторство у предметі відображення. Поезія найчастіше поставала у яскравих образах лірики. Проте на межі століть змінився предмет зображення. Розширення царини для поетичного відображення відбувалося за рахунок залучення побуту, навіть сфери потворного. Відтак необхідність синтетичних форм відображення була логічною.

Пафос духовних пошуків і форм відображення. Поезія на межі XIX і XX століть відкрила безліч нових шляхів осмислення дійсності. Якщо у XIX столітті інтерпретацію світу, його порядок брали на себе священики, то на початку XX століття цю місію перебирає багато в чому поезія. Поет, ставши свідком потрясінь війни й докорінної руйнації звичних понять, намагається відшукати нову точку відліку. Для когось це був релігійний містицизм як підхід до пізнання, для когось філософське переосмислення світу абсурду, а для когось — це пошуки гармонії людини і світу через різні види мистецтва, які поезія намагалася поєднати. Звідси тяжіння до синтетичності модерністської поезії.

Експресіонізм та імажизм як форми поетичного відображення. (Експресіонізм виник у поезії Німеччини і пов'язаний з поетами, що групувалися навколо журналів «Штурм» і «Акціон». Цікаво, що вони відповідно випустили збірки з характерними назвами: «Сутінки людства» («Штурм») і «Товариші людства» («Акціон»), у яких відобразили зорові образи доби — образи агресивно налаштованого світу, ворожого до людини. Точністю відображення відзначалися імажисти. Так вірші одного з лідерів імажизму Езри Паунда виглядали як маски, переосмислені з образів середньовічної японської або китайської чи англійської традиції. А вірші Томаса Стернза Еліота були сповнені поетичних алюзій, що імітували старих майстрів. Синтез засобів відображення, характерних для мистецтва малювання, музики — невід'ємна ознака поезії цих напрямів.

Поезія — оголений нерв людської душі. Поезія як виразник внутрішнього світу людини відобразила все багатство сприйняття й відтворення світу, збуреного війнами, революціями, розбратом та інтенсивними пошуками гармонії людини і світу. Отож синтетичність поезії — логічний наслідок того, як минали ці пошуки: через синтез усіх видів мистецтва як способу образного пізнання законів буття.