Символи Кохання і Смерті в романі Е. Золя «Кар'єра Ругонів»

Роман французького письменника Еміля Золя «Кар'єра Ругонів» — роман натуралістичний, із психологічним дослідженням таємних рухів душі його героїв. Однак символи у ньому використані письменником для поглиблення ситуацій, для підсилення і виокремлення як головного, так і деталей. Емоційна піднесеність, романтика, патетика революції мають інші виміри, барви, символи, ніж тональність міщанського побуту, ницість буржуазного буття.

Кохання і Смерть — дві великі рушійні сили, немов злилися у тексті роману у вишуканий візерунок. Кольори червоного і чорного з давніх-давен у більшості народів означають одне й те саме. Червоне — кохання, кров, революція. Чорне — життя, місто, доля, смерть.

Чарівні чорні очі в М'єтти, червоні її вуста. Золя закоханий у свою героїню, він милується цією дужою сільською дівчинкою, яка не боїться ніякої роботи і має чесну і добру душу. Ось на М'єтті великий червоний плащ, у нього загортає дівчину коханий Сільвер і сам вкривається його полою. Так само кохання обгортає їх, немов той плащ, поєднує чистим молодим почуттям. І ось уже не тільки червоний плащ на М'єтті. У натовпі повстанців, серед великої кількості чоловіків, М'єтта іде однією з перших і несе червоний прапор: «М'єтта взяла прапор, притулила держак до грудей і отак стояла, випроставшись, під цим криваво-червоним знаменом, що майоріло над нею...» Золя описує цей епізод так яскраво, як художник Ежен Делакруа, який написав свою «Свободу на барикадах» — жінка із червоним знаменом кличе вояків революції до бою. Сам Золя пише про свою героїню: «В цю мить вона здавалася уособленням незайманої Свободи...»

В іншому епізоді солдати, ті, що прийшли розстрілювати повсталих, побачивши М'єтту, кажуть: «Дивіться, он дівчина у червоному... Яка ганьба! Вони поприводили із собою своїх повій...» Трохи пізніше, коли М'єтта стоятиме серед повсталих, у плащі і з прапором у руках, вона здаватиметься великою кривавою раною, а потім впаде від смертельного пострілу. «Під лівою груддю він розгледів маленький рожевий отвір; тільки одна краплина крові витекла із рани...» — так описує Золя останні хвилини життя своєї маленької героїні. Остання картинка вражає своєю патетикою і натуралізмом. Сільвера забирають від тіла дівчини, немов собача, а вона лежить, «незаймано прекрасна на червоному прапорі...» Так кохання і смерть переплітаються між собою — червоне і чорне.

Кладовище, могили, надгробки — містичні символи смерті, якими починається і закінчується роман Золя. На початку його закохані Сільвер і М'єтта зустрічаються на старому кладовищі. Тут, у спокої, де поховані усі небіжчики міста Плассан, народжується їхнє кохання, молоде і чисте, немов весняна яскрава трава. Ось М'єтта сідає на каміння, а воно виявляється надгробком померлої колись жінки. Так до цих юних закоханих уперше приходить привид смерті. Холод і темрява, чорна міська безодня — саме тут зростають Сільвер і М'єтта — химерні, нікому не потрібні квіти самозакоханого міста.

Хвіртка, зроблена у паркані Маккаром і Аделаїдою, є символом їхнього забороненого кохання. Після смерті Маккара Аделаїда закриває її на ключ і молодим Сільверу і М'єтті доводиться довго шукати його, щоб відчинити хвіртку. Відчинена через багато років хвіртка означає повернення почуттів, відродження кохання, відродження надій. Та лише ,на короткий час вона буде відчиненою, а потім буде вже закрита навіки: немає у цього кохання майбутнього. Іще нічого не трапилося із цими дітьми, проте читач вже розуміє: зачинена хвіртка — це вирок, і передчуття смерті героїв вже невідступно веде до фіналу роману.

Колодязь на межі двох володінь, до якого кожного ранку юні М'єтта та Сільвер квапляться, аби зустрітися одне з одним — символ їхнього чистого кохання, яке потрібне обом, немов жива колодязна вода. Ми бачимо, як у колодязі, немов у дзеркалі, відображуються небо, листя плюща, який в'ється над муром, і обличчя хлопця і дівчини, зачарованих одне одним.

Іще один символ у романі — жовта вітальня Ругонів, у якій народжуються зрада, пожадливість, ненависть. Перемога змовників із жовтої вітальні — це перемога темних сил над світлими, зла над добром, контрреволюції над революцією. Жовта вітальня — символ буржуазного достатку, мета, до якої йде родина Ругонів. Жовта вітальня — це все, про що вони мріють, матеріальне відображення матеріальних статків. Після розстрілу повстанців на іншому боці майдану, у вікні світить вогник поминальної свічки — там оплакують покійника — і вогонь цієї свічки стає символом — останнім відблиском великого вогнища революції, незламного народного духу. Тим самим Золя наголошує: народ можна винищити фізично, однак духовний вогник лишиться живим.

Уся ця символіка, яку так охоче використав Золя в романі, притаманна швидше романтизму і навіть готичному роману, ніж натуралізму, однак виглядає тут дуже органічною, з огляду на романтизм самого революційного дійства, описаного Золя.

Червоні кольори кохання і революції, колодязь із чистою водою, хвіртка як вхід (або вихід) у новий світ, свічка як символ революційного вогню — цілком належать до романтичних сторінок роману. Кладовище, страшне і темне, зі знищеними могилами і надгробками, жовта вітальня, у якій сидять буржуа — живі мерці із пустими душами — втілення Смерті. Так Червоне і