Символічний вміст образу собору (за романом В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»)

«Собор Паризької Богоматері» В. Гюго — історичний роман. (Роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері», написаний 1831 р., змальовує життя Франції XV ст. Це був час переходу від середньовіччя до Відродження, «від теократії — до «демократії».

Собор — символ єдності різних епох. Собор — це образ, що пов'язує далеку історію із сучасністю автора і сьогоднішнього читача. У ньому «розплавилися, змішатися, злилися» різні епохи.

Собор Паризької Богоматері — втілення народних уявлень про добро і зло. Собор, який будував народ, увібрав у себе народні уявлення про добро і зло, прекрасне і потворне. Про духовну красу й моральне убозтво, вірність і підступність людей, чиє життя так чи інакше пов'язане із Собором Паризької Богоматері, розповідає у своєму романі Віктор Гюго.

Мовчазний свідок перипетій роману.

Місце служби Клода Фролло. Клод Фролло — тип середньовічного аскета, що уникав життєвих утіх. Собор був для нього більше, ніж місце служби архідияконом. Фролло «любив ту загадку, якою вічно залишається для людського розуму Собор Паризької Богоматері». Собор став і місцем його загибелі.

Всесвіт Квазімодо. Квазімодо — дзвонар Собору. Все його життя пов'язане із цим храмом. Колись немовлям його підкинули до воріт храму. Тут він, всиновлений Клодом Фролло, виріс. «Собор став для нього поступово яйцем, гніздом, домівкою, батьківщиною, Всесвітом». «Собор замінив йому не тільки людей, а й увесь світ, усе, що існує».

Притулок Есмеральди. Під час обряду прилюдного покаяння, що відбувався на майдані перед Собором Паризької Богоматері, звідки юну танцівницю мали повезти на шибеницю, Квазімодо рятує Есмеральду, сховавши її у Соборі: «усяке людське правосуддя закінчувалося на його порозі». На якийсь час собор став притулком для Есмеральди.

Собор — уособлення історії країни та історії культури. «Кожна стіна, кожен камінь цього поважного пам'ятника є сторінкою не тільки історії-країни, а й історії науки та мистецтва» (В. Гюго).