Світ повсякдення і висока ілюзія-мрія у віршах О. Блока

Коли читаєш вірші О. Блока, спочатку здається, що в них вічне свято. Це і свято кохання, і свято пізнання, і свято життя. Так, його поезія й справді містить у собі багато світла й радості, звідси й відчуття святковості, небуденності. Проте що більше читаєш, то зрозумілішим стає, як багато у поезії О. Блока картинок, взятих безпосередньо з життя — часом сірого, буденного, сповненого вульгарності і прози, тяжкої праці і безвиході. То, виходить, вірші О. Блока — це суцільний сум із цього приводу?. Зовсім не так. Поет дивиться на світ по-іншому, він уміє «не бачити» випадкового: «Сотри случайные черты и ты увидишь: мир прекрасен!» Отож і

Удалині, в нудоті вуличній, Над заміським затишшям дач — він шукає поезії і знаходить її. Та де ж саме? Хіба можна знайти поезію під місяцем, який не оспівується поетом у дивних синьо-сріблястих відблисках романтичного ореолу, а обізванцй «диском»?

А в небі, все схопивши позирком, Байдуже скривлюється диск. (переклад М. Литвинця)

Ото ж бо й воно! Світ фантазії безмежний! Поет вимріяв ілюзію краси навіть у цьому життєвому вертепі, серед «пияків з очима кроликів», «лакеїв заспаних»

Вона повільно йде між п'яними, І все зажурена одна, Духами дишачи й туманами, Сідає мовчки край вікна.

За цією картиною таїться якась загадка, бо чуже життя — то завжди загадка. А Блок поетизує образ жінки й надає йому загадковості силою своєї мрії. І не лише у вірші «Незнайома». Він приймає повсякденність як факт життя, проте не пускає її в душу. Там завжди палатимуть червоні лампади любові й пануватиме атмосфера висоти. Здавалося б, ну що високого в тому, що кохана «пішла із дому», «віддала своє життя чужому»! Скоріше це буденна і сумна подія, але О. Блок позбавляє повсякденність права заполонити його життя. Ні, не прокльони шле поет услід коханій (усе ще коханій). Він бачить очима серця одну й ту ж саму картину:

Ти в синій плащ журливо загорнулась, У вогку ніч із дому геть пішла...

Олександр Блок створив високу ілюзію мрії, яка розриває повсякденність, даючи можливість вирватись за межі звичайного дня. Буденність не для нього. Хай навіть так буденно, ледве не натуралістично змальовує поет щоденне буття:

Сіл пустельні приймаю оселі, Зруби міст, весь їх морок і бруд...

Та поет попереджає: «Шлю привіт тобі дзвоном щита!» Це однаково стосується як життя взагалі, так і самої буденності. Захистімося ж від повсякденності могутнім «щитом» поезії Олександра Блока, у якій завжди є місце світлій мрії, красивій ілюзії, яка робить життя кольоровим, щасливим, небуденним!