Руді вогники у парку Шевченка (твір-спостереження)

Парк Шевченка — одне з найкращих місць у Харкові. Я дуже люблю гуляти там із друзями. Як добре, що посеред центру міста є острівець зелені, прохолоди, де над тобою шепоче листя великих дерев, навколо гуляють люди, бурмотять щось своє фонтани.

Сьогодні після уроків ми вирушили з друзями гуляти. Я зовсім відвернувся від розмови і думав про щось своє, озираючись довкола. Аж ось серед дерев промайнув рудий вогник. Спочатку я подумав, що мені здалося. Я уважно подивився в той бік, де щойно серед зелені бачив якийсь рух. Нічого не Відбувалося. «Точно, здалося», — подумав я. Але за хвилину поміж кущів знов промайнуло щось руде. «Що це там?» — запитав я друзів, показавши рукою в той бік. Кілька хвилин всі пильно вглядалися, аж ось по землі пробігла білочка.

Я знав, що в парку Шевченка живуть білки, але ніколи не бачив їх на власні очі. «Дивіться, білочка!» — скрикнула Оля. «Тихо, злякаєш!» — прошепотів я.

Білочка сиділа й боязко озиралася навкруги. Мабуть, вона зрозуміла, що ми її помітили. Тваринка була дуже красивою. Чорні оченята, схожі на бусинки, руде хутро, а хвіст такий самий, як у мультиках малюють. Я зачаровано дивився на неї. У кишені лишалося трохи соняшникового насіння, тож я почав обережно рухатися до білочки, намацуючи гостинець. Кинув кілька зернят в її бік і почав спостерігати. Спочатку вона відсахнулася, лякаючись людей, а потім підійшла ближче, принюхалася, знов озирнулася і, взявши зернятко маленькими лапками, почала їсти. «їй, здається, подобається», — сказала Оля.

Мені дуже хотілося погодувати білку з рук, але вона була, як справжній звір, дуже обережною. Пригощання їй сподобалось, проте близько до себе вона не підпускала. Що ж, довелося спостерігати на відстані. Ми зробили навіть кілька знімків за допомогою мобільного телефона, щоб показати їх батькам.

На жаль, білочка швидко втекла — хвацько застрибнула на дерево, кілька разів оббігла його й зникла серед гілок.

Увечері, коли я хвалився такою цікавою пригодою близьким, батько навіть здивувався, що я побачив білку в парку Шевченка вперше. «їх там дуже багато», — сказав він.

Як не дивно, тепер я частіше зустрічаю білочок серед парку, хоча до цього жодного разу їх не бачив. Мабуть, я просто став уважніший? Зрештою, тепер моє улюблене місце прогулянок стало тільки кращим: до усіх його принад додалася ще одна — швидкі та кмітливі руді вогники серед гілок.