Роман О. Гончара «Собор» - найважливіший твір у його творчому доробку

«Собор» — «горда поема степового козацького зодчества». Тема твору — зображення життя робітничого виселку, яке проходить на тлі старовинного собору, що уособлює собою мораль народу.

Проблематика роману. Зважаючи на тему, несподівану для 1968 року, проблематика роману налякала тодішню владу, і найперше — проблема духовного начала в житті суспільства і долі української нації. Важливою є і проблема генетичної пам'яті народу, його історії та сучасного автору стану, з якого найважливішою є проблема екології та проблема життя, праці та стану жінки у суспільстві.

Символічне значення собору. В центрі роману образ собору — уособлення духовності, національної свідомості, гідності, совісті, честі, справжньої культури. Ось чому старий учитель Хома Романович говорить закоханим Єльці та Миколі: «Собори душ своїх бережіть, друзі...»

Система образів роману. Люди, що жили між собором і металургійним гігантом, так і до життя і до моралі ставилися: Володька Лобода та подібні йому (як бригадир, що спаплюжив життя Єльки) дивилися на світ «просто»: головне — «здорова кар'єра», начальство, секретар обкому — то бог, а значить вгадати його бажання і виконати — найважливіша функція. Отож поняття честі, совісті — не з його морального кодексу. Це новий тип радянського чиновника, бездушного, брехливого, егоїстичного і безвідповідального перед народом, його історією та мораллю. Та більшість героїв — добрі й порядні люди: Ізот, Лобода, Микола Баглай, його брат, Єлька, Вірунька та ще багато людей, які цінувати свободу, любов, совість, історію свого народу і прагнули зберегти її надбання. У зіткненні цих різних героїв розкривається думка автора.

«Собор» — художньо довершений твір.

Композиція роману. Композиція «Собору» типова для Гончара: події розвиваються повільно, без несподіваних поворотів, бо автора цікавить більше внутрішній світ героїв. Твір складається з 26 розділів та додатково вмонтованої новели-спогаду «Чорне вогнище», що присвячена образу історика Дмитра Яворницького, літописця Запорозького козацтва і щирого патріота України. У кожному з розділів — розповідь про одного з героїв, а всі розділи об'єднані образом собору як осередку духовності.

Місце дії. Місце дії — селище Зачіплянка над Дніпром, Єльчине село Вовчуги, село Скорбне, де доживає свій вік у будинку для престарілих Ізот Лобода. Все це звичне для героїв типове середовище, що робить природною поведінку героїв та їхню долю.

Жанр. За жанром «Собор» — проблемно-філософський роман.

Символіка роману. (Головний символ твору — собор, який виростає у символ самої України. Для мешканців Зачіплянки собор став часткою їх самих, їхньої історичної долі. Образи героїв — теж своєрідні символи: Володька Лобода — втілення людини-функції, бюрократичної бездушної машини, що не знає жалю, совісті, честі, а історія зовсім не входить до кола його інтересів, як і доля народу. Микола Баглай — уособлення честі й совісті народу, найкращих рис народної моралі. Історія народу для нього важить багато, вона частина його щоденного буття, всього його життя.)

«Собор» — роман поліфонічний за ідеєю. Головною ідеєю роману стало викриття руйнації як однієї зі складових внутрішньої політики країни. І тому у творі розвінчується психологія духовного браконьєрства, руйнації національних святинь, які творилися зусиллями багатьох поколінь народу. Саме цим пояснюється публіцистична напруженість розповіді, вивищений пафос, якого сповнений твір.