Роль прислів'їв і приказок у поемі І. П. Котляревського «Енеїда»

Іван Петрович Котляревський глибоко вивчав живу, народну мову — бездонну криницю народної мудрості. Поет ставився із великою любов'ю і повагою до її невичерпних скарбів.

Поема «Енеїда» рясніє прислів'ями і приказками, що дозволяє в стислій, сконденсованій формі передати багатовіковий досвід народу. Прислів'я і приказки влучно характеризують суспільні явища, розкривають почуття героїв, їхні переживання, допомагають повніше і яскравіше відтворити обстановку. Поет то вводить у текст прислів'я чи приказку, то змінює їх, то «вкорочує», то бере з них лише окремі слова, які виражають суть усього виразу. Приказку «Одна біда тягне за собою десять» поет трансформував аж у чотири рядки.

Біда не по деревах ходить, І хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить, Біда для нас — судьби устав!

Відоме народне прислів'я «Зла іскра і поле спалить і сама пропаде» Котляревський використав для змалювання подвигу Низа:

Як іскра, порох запаливши, Сама з ним в купі пропада, Так Низ, Волсентія убивши, І сам лишився живота.

Народну приказку «П'ятами накивав, аж залопотіло» Котляревський використав на початку твору, описуючи втечу Енея, який «п'ятами з Трої накивав».

Особливо яскраво і дотепно вжито народні вислови, коли поет прагне передати почуття героя. Еней, тікаючи із Трої, заїхав «до Дідони в гості. Господиня радо прийняла гольтіпак у Карфагені, нагодувала, одягла». Троянці, живши у Дідони, забули про свої мандри, жили в Карфагені аж два роки. Щоб позначити час гостини, поет використовує відомий вислів: «Не так-то робиться все хутко, //Як швидко оком ізмигнеш...» Якось Зевс ненароком глянув на Карфаген, побачив гам «троянський мартопляс» і страшенно розлютився:

Енея лаяв на весь рот: «Чи так-то, гадів син, він слуха? Убрався в патоку, мов муха, Засів, буцім в болоті чорт».

Мова Зевса пересипана народними висловами, що передають почуття гніву героя.

Довелося Енею нищечком збирати клунки і разом із побратимами чимдуж «швендяти» до моря. Дідона, дізнавшись про вчинок зрадливого коханця, не підбирає особливо слів, шпетить Енея так, як це зробила б проста жінка, а не цариця:

Нагріла в пазусі гадюку, Що послі ізробила муку; Послала пуховик свині.

Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобі присниться біс! З твоїми сучими синами, Щоб враг побив вас, всіх гульвіс. Щоб ні горіли, ні боліли, На чистому щоб поколіли, Щоб не оставсь ні чоловік; Щоб доброї не знати долі, Були щоб з вами злії болі, Щоб ви шаталися повік.

Еней з троянцями добрався до Італії. В італійському місті «Сицилії творились // Великі дуже чудеса»: Дарес і Ентелл затіяли бійку. Етелл

Розсердився і роз'ярився, Аж піну з рота попустив, І саме в міру підмостився, В висок Дареса затопив: З очей аж іскри полетіли, І очі ясні соловіли, Сердешний об землю упав. Чмелів довгенько дуже слухав І землю носом рив і нюхав, І дуже жалібно стогнав.

Народні вислови «пускати піну з рота», «іскри з очей полетіли», «очі соловіли», «слухати чмелів», «рити й нюхати носом землю» передають запеклість бійки.

Троянці, які стерегли човни і не мали змоги піти в місто погуляти разом із чоловіками, «кисло на море гляділи». Вони сиділи на березі «в кружку» і «Лиш слинку з голоду ковтали, //Як хочеться комусь кислиць».

Народне прислів'я «Буває щастя поганцям теж, де добрий мусить пропасти» передає ставлення автора до троянців, які знайдуть вихід із будь-якого скрутного становища. Еней з товаришами знову пустився в мандри, «А вітри ззаду все трубили // В потилицю його човнам». Троянці прибули в Кумську землю «І стали тута оддихать»:

Розгардіяш настав троянцям, Оп'ять забули горювать; Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать.

Народну приказку «Якось буде, бо ще ніколи так не було, щоб якось не було. А буде так, як Бог дасть» Котляревський уклав в уста Енея, щоб передати його сподівання на краще, на милість богів:

Та вже що буде, те і буде, А буде те, що Бог нам дасть...

Досить влучно і доречно письменник використав загальновідому приказку «Катюзі по заслузі» в описі сцен пекла:

Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам. Давали в пеклі добру хльору, Всім по заслузі, як котам.

Але щоб добратися до пекла, а потім щасливо повернутися, Еней мав знайти яблуню серед темного лісу і зламати гілочку. Нікуди було троянцю діватися, пішов він у страшний ліс, знайшов кислицю, одчахнув гілку, «І дав чимдуж із лісу драпа, // Що аж земля під ним дрижала, // Біг так, що сам себе не чув...»

Народні вислови влучно передають переляк, жах героя перед густим непрохідним, наповненим якимись страшними потойбічними істотами ліс.

Розгортання розповіді у творі дуже нагадує жартівливу народну казку чи переказ. Це особливо яскраво підкреслюється введеними в текст народними висловами. У кожній строфі зустрічаються чарівні мовні багатства, соковиті-народні вирази, фразеологічні сполучення, дотепні ідіоматичні вислови.

Жива, образна мова надає поемі народного характеру. «Енеїда» — багатющий скарб розмовної лексики, яку добре розуміє і любить кожен українець.