Роль ліричних відступів у поемі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Центральне місце у творчості геніального російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна посідає роман у віршах «Євгеній Онєгін». Це «енциклопедія російського життя» першої половини XIX століття, у якій відтворено цілу історичну епоху. Не останню роль у зображенні пушкінського часу, у розкритті образів твору відіграють ліричні відступи поета. Вони роблять його одним із героїв роману, показують позицію автора, його оцінку подій і характерів. Стрункість оповіді не переривається, а набуває нових відтінків. Відомі рядки «Ми всі навчались небагато, абияк і абичого» стати афоризмом. У них поет наближає героя до себе, робить його зрозумілішим.

Молодий Онєгін був «театру злий законодавець». Він ладен плескати красивому стрибку балерини, освистати невдале виконання партії, виїсти кати актрису на поклін — і все це для того, «аби його почули між юрби». І одразу ж Пушкін розповідає про театральне, мистецьке життя Петербурга, де «...у присмерках куліс минати дні мої колись».

Онєгін після вистави «...знов у путь, — Вбрання до балу надягнуть». Поет продовжує розповідь описом кабінету, «Де вихованець мод зразковий Вершить свій мудрий туалет». У цьому кабінеті є величезна кількість потрібних речей і зайвих дрібничок з усіх кінців світу. Здається, що це зайве для мужчини, але автор наголошує, що «Людина славна бути може І дбать про нігті разом з тим...»

Онєгін іде на бал, і знову у ліричному відступі поет говорить про свої молоді літа, коли він шаленів від слова «бал», шкодує, що «...у втіхах та в марноті Найкращі дні мої спливли!», але все ж із завмиранням серця згадує і тих, кого кохав, і свої шалені почуття.

Минув час, Онєгіну «докучив рано світський шум», і він починає шукати собі заняття до душі, але ні книги, ні намагання писати не принесли йому радості. І знову поет у відступі проводить паралель між героєм і собою:

Обидва пристрасті ми знали, Обох життя гнітило нас; В серцях огонь юнацький згас; Обох підступно чатували Злоба Фортуни і людей, Як тільки в Світ прийшли ми цей.

Куди б не йшов Онєгін, що б не робив, поет завжди поряд із ним. Автор не виправдовує свого героя, він пояснює його вчинки прикладами із власного життя, аналізує його внутрішній стан, спираючись на власний досвід.

Та разом із тим «Євгеній Онєгін» — не автобіографічний твір. Події в романі розвиваються за власним сценарієм, але автор не полишає свого героя ні на мить. Він разом з Онєгіним їде в село, де «...краще чути горду ліру, Буйніше квітнуть творчі сни», утікає від спілкування із поміщиками-сусідами, дружить із молодим красенем поетом Ленським. Поет коментує кожен крок свого героя.

Ліричні відступи Пушкіна стосуються не лише Онєгіна. Поет любить усіх своїх героїв: і Ленського, і сестер Ларіних, і навіть мати Ольги і Тетяни була відзначена у відступі кількома рядками.

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» — це справжнє диво поетичного таланту Пушкіна. І скільки б не минуло часу, він таким залишиться назавжди, а ліричні відступи вводять читача в життя Росії першої половини XIX століття і роблять твір «енциклопедією російського життя».