Розвінчання теорії сильної особистості в романі Ф.Достоєвського «злочин і кара»

Ідея сильної особистості, яка здатна змінювати світ, втручатися в хід історії, хвилювала багатьох філософів, письменників, пересічних людей, не байдужих до розвитку людства. Згадаймо ідею «наполеонізму», що справляла вплив на розум багатьох поколінь, данину уваги якій віддали митці різних країн світу, серед них були і Пушкін, і Стендаль. Згідно з цією теорією сильна особистість, подібна до Наполеона, у досягненні своєї мети не має зупинятися ні перед чим, навіть перед кровопролиттям. Або розглянемо теорію «надлюдини» німецького філософа XIX ст. Ніцше, за якою сильна особистість наділена свободою, що дозволяє людині самій визначати, що є добро, а що зло, і утвердити для себе свою волю як закон.

У 60-ті роки XIX ст. в Росії ідея сильної особистості, яка має право втручатися в хід історії і заради поліпшення життя народу може переступити навіть через убивство, здавалося, була у повітрі. 4 квітня 1866 р. в російського царя Олександра II стріляв молодий терорист, студент Дмитро Каракозов. Його постріл став початком цілої серії замахів, останній з яких таки призвів до загибелі Олександра II. Саме в цей час (1865—1866) був написаний і побачив світ роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара».

Головний герой роману — Родіон Раскольников, колишній студент, якого виключили з університету через те, що він не мав змоги платити за навчання. Мешкає Родіон в убогій комірчині під самим дахом. Живе надголодь. Одягнений у таке лахміття, що інша людина посоромилась би в ньому вийти на вулицю. Заробляти, як раніше, уроками він не може, бо «без чобіт не можна дітей вчити». В навколишньому житті він бачить лише самі злидні: жахливе життя родини Мармеладових; сестра Дуня заради того, щоб забезпечити себе, матір і Родіона, готова вийти заміж за негідника; якась знедолена жінка на його очах кидається з моста у воду. Біль за всіх принижених і знедолених викликає бажання змінити цей недосконалий світ. У голові Раскольникова виникає «ідея», «теорія», завдяки якій він зможе розв'язати свої проблеми і проблеми близьких йому людей. За «теорією» Раскольникова, всі люди поділяються на «звичайних» і «незвичайних». «Незвичайна людина має право... тобто не офіційне право, а сама має право дозволяти своїй совісті переступити... через деякі перешкоди..., якщо здійснення її ідеї, іноді рятівної, можливо, для всього людства того вимагатиме».

Раскольников, вважаючи себе людиною «незвичайною», задумав убити одну стару, що дає гроші під відсотки, адже вона, на думку героя, нікому не дає жодної користі. А ті гроші, що він забере у Альони Іванівни, дадуть змогу зробити щасливою його матір, звільнити від ганебного заміжжя сестру, йому закінчити курс в університеті.

Родіон довго розмірковував над тим, «тварина він тремтяча чи право має», довго виношував задум убивства. Та замість однієї лихварки йому довелося вбити ще й її сестру Лизавету, що стала свідком злочину. Готуючись до втілення своєї «теорії», Раскольников, здавалося, все продумав. Проте він не зміг передбачити, з якою силою заговорить його совість після злочину. Він не здогадувався про те, що, убиваючи навіть нікчемну людину, він убиває в собі все людське. «Хіба я стару вбив? Я себе вбив!» — такого висновку після довгих мук сумління врешті-решт доходить герой.

Про хибність своєї «теорії» Раскольников почав замислюватися ще під час спілкування з Лужиним та Свидригайловим, які вважали себе вищими за інших і, нехтуючи моральними нормами, вчиняли підлість і насильство. Та повністю від своєї «ідеї» герой зміг звільнитися лише на каторзі, пройшовши через страждання і каяття. І допомогли йому в цьому любов Соні і повернення до Бога.

Розвінчуючи ідею сильної особистості, яка буцімто може змінити світ, Достоєвський доводить, що насправді є лише одна сила, здатна змінити світ на краще, — це любов.