Родинні цінності у романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна»

«Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму...» Так починається роман Л. М. Толстого «Анна Кареніна». Тож це роман про сім'ю, про маленьке людське коло рідних людей, яке живе у великому світі, спілкується з цим світом, але взагалі творить своє, відмінне від нього середовище. Толстой немов заглядає у шпаринку: що там робиться, у цьому маленькому колі? Адже ніхто своє родинне життя не оприлюднює: ось, дивіться, моя родина, мої взаємовідносини, мої діти, іще щось. Скільки треба було роздивитися цих родин, та ще й таких, які своє, внутрішнє, ховають від чужого ока, щоб написати твір, який хвилював і ще й досі хвилює багато сердець, яким не чужі проблеми, порушені у цьому романі!

І одна з найголовніших проблем озвучена в перших рядках: «Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму...». Це проблема родинного щастя і нещастя. Кожному, хто відкриває книжку, Толстой ставить це запитання: чому? Чому одні родини щасливі, а інші — нещасні? А відповідь — цілий роман, у якому родини Кареніних та Облонських просвічені, немов рентгеном — їхні вчинки, почуття, спогади й надії. Ось родина Облонських: ми бачимо її у трагічний момент, коли дружина почула, що її чоловік перебуває у зв'язку із француженкою-гувернанткою. Стіва Облонський вже давно втратив своє кохання до дружини, яку вважає недалекою і не поважає її почуттів.

Дослідники пишуть, що роман «Анна Кареніна» виник із духовних пошуків самого письменника, з його спогадів про початок свого особистого сімейного життя. Тому такі правдиві сцени з родинного життя у романі. Письменник Толстой прискіпливо розглядає життя Толстого-сім'янина. В історії Левіна і Кітті відтворено деякі риси розладу, який відбувався і у родині Толстих. Що зближує, що роз'єднує близьких людей? — запитує Толстой. Відгук цих роздумів знаходимо у щоденнику дружини Толстого, Софії Андріївни: «З минулої зими, коли Льовочка і я... були хворі, щось переломилося в нашому житті. Я знаю, що у мені переломилася та тверда віра у щастя і в життя, яка була...» Ось це і є перша відповідь: внутрішнє, особисте відчуття щастя дає надію і віру на щастя родини. Якщо людина особисто нещаслива — нещасливою будуть і всі навкруги.

Чому щасливий сім'янин Левін, здорова людина, зайнята господарством, яка дуже любить свою родину, — чому він ховає мотузку, щоб часом у відчаї не повіситися? Чому боїться ходити із рушницею, аби не застрелитися? Чому Левіна охоплює такий страшний відчай? Можливо, тому що він має сумніви у сенсі свого життя задля поліпшення побуту, страждає від неможливості вільно роздумувати над життям. Своєрідними «ліками» від суму і відчаю Толстой робить простого селянина Федора під час збору врожаю: Левін бачить його самопожертву у праці, цінність цієї праці — «надзвичайне напруження самопожертви» — і це допомагає Левіну зрозуміти, що сенс життя — у праці разом із російським простим народом. «Життя моє тепер, — роздумує Левін, — усе моє життя... має сенс добра, яке я маю вкласти в нього!»

Головна героїня твору — Анна Кареніна, сестра Стіви Облонського, живе начебто у щасливій родині, спокійній, врівноваженій, де чоловік поважає свою дружину. У родині є хлопчик Сергій, який зростає у спокої і любові матері та батька... Та чомусь Анні цього не вистачає! Випадкове кохання до Вронського поглинає її цілком, і вона кидає родину і намагається створити іншу сім'ю із Вронським. Чого не вистачає Анні? Адже в неї, на перший погляд, є і любов чоловіка, і повага його, і достаток родинний, і дитина! Та коли читач бачить ті стосунки між чоловіком і дружиною, він розуміє, що жива, емоційна Анна вже давно не кохає свого старого й сухого чоловіка, не здатного виявляти свою любов до дружини. Тим самим Толстой дає зрозуміти, що в щасливій родині кохання є обов'язковим, та підтримувати його мають обоє — і чоловік, і дружина.

Родина Кареніна руйнується, хоча чоловік марно намагається зберегти щастя свого дому. Він прибічник непорушності подружніх обов'язків, та все ж зазнає поразки. Руйнування родини Кареніних дослідники пов'язують із поширенням нігілізму, теорій вільного шлюбу і вільного кохання. Та Толстой дуже любив «думку сімейну», і саме у ній шукав джерела для відродження родинного щастя у селянських родинах, якими опікувався. Так Левін під час сінокосу вражений ставленням селянина Івана Парменова до дружини, який намагався вивільнити дружину від зайвих хвилин тяжкої праці. «У виразі їхніх облич було видно сильне, молоде кохання, яке нещодавно прокинулося...» — каже Толстой.

Кохання — щасливе відкриття Левіна, відсутність кохання — печальне відкриття Кареніна, те, що кохання може бути й нещасливим — спільне відкриття Анни і Вронського. Руйнація родинного життя позначена саме руйнацією головного почуття — кохання. В родині Облонських «усі члени родини й домочадці відчували, що немає сенсу у співмешканці, й те, що на кожному постоялому дворі люди, які випадково зійшлися тут, більш пов'язані між собою, ніж вони, члени родини й домочадці Облонських...»

Фіналом відсутності кохання і розпаду