Революційне перетворення поезії у віршах В. Маяковського

В. В. Маяковський — один із найвідоміших поетів XX століття. Щоправда нерідко його сприймають схематично й однобоко, вбачаючи революційність його творів у прямій причетності до Жовтневої революції 1917 року. Але це не зовсім так. Безперечно, значення творчості Маяковського набагато глибше саме з огляду на ту блискучу роботу над формою, яку продемонстрував поет як у ранніх віршах, так і у зрілих.

Насамперед революційним був сам відбір зображуваного матеріалу. Часто Маяковський демонстративно антиестетичний:

Відкрив я в холодці на блюді вилицюватість океану. З рибин на вивісках строкатих читав я губ нових порив. А ви ноктюрн змогли заграти на флейті заржавілих ринв? (переклад П. Воронька)

Але ж і справді місто диктує свою естетику. Воно різне, найчастіше вороже до людини, часом сіре і таке звичне. Його врешті-решт цілком можливо розфарбувати, «хлюпнувши фарбами зі склянок». Отже, предметом зображення урбаністичної поезії В. Маяковського є місто. Воно живе окремим життям. Тож чи завжди людині затишно в ньому? Замислившись над цим, Маяковський творить нову реальність, використовуючи нову образність і нову форму, часом не надто схожу на вірш:

Послухайте!

Якщо зірки засвічують... — виходить — це комусь треба? Виходить — хтось хоче, щоб вони були?

Але головна особливість поезії В. Маяковського — прониклива щирість і незахищеність, оголеність душі. Він епатує публіку не тому, що ненавидить людство, а тому що намагається захиститися: «не можна на душу в чоботях». І справді, душа його відкрита світові, вона споріднена з усім сущим. Досить згадати «Добре ставлення до коней», де поет на мить відчув себе отією конячкою, що безпорадно лежить на крижаній бруківці, осміювана перехожими. Який образ! Хіба й ми самі не були в такому стані — ми впали, а навколо зловтішний регіт. Тому таке зрозуміле його пояснення: «Ось так я зробився собакою». Собакою серед людей, що «скусали його злобою». А це вже нова оригінальна метафоричність. Найчастіше інструментом художнього відображення слугує розгорнута метафора. Але вірш — це і образ, і тропи, і стилістика, і звукопис. Усе це — надбання багатої творчої палітри В. Маяковського, який революційно перетворював мистецтво поезії.