Реальність і фантастика у творах Вергілія

Публій Вергілій Марон, поет Стародавнього Риму, жив за часів громадянської війни. Горіли міста і села, знищувалися засіяні лани, брат ішов на брата і, здавалося, кінця цим нещастям не буде. Рим міг утратити своє значення і велич. Що тоді міг зробити для Вітчизни недужий хворий на сухоти Вергілій? Та він знав силу слова, а тому кожним своїм твором возвеличував Рим, рідну землю, яка була матір'ю трударів і врожаїв. Поет проповідував, що настане час, і на Землі від непорочної матері народиться хлопчик, який навчить людей любити, цінувати своє і чуже життя — цей найкращий дарунок небес.

Кожен геніальний поет — пророк. Вергілій передбачив народження Дівою Марією Ісуса Христа, визначив його місію на Землі.

Правитель Риму Октавіан розумів, що війну треба припинити, і власноруч зачинив ворота храму Януса, бога часу, які були відчинені з початку розбрату вже близько століття. Цим ритуалом він підтвердив своє бажання відновити мир у країні. Розуміючи силу слова, Октавіан замовив Вергілію твір, у якому поет мав нагадати римлянам, що вони не лише воїни, а й хлібороби, ремісники, мітці — володарі власного життя.

Упродовж десяти років Вергілій писав поему «Енеїда», у якій возвеличив Рим і його героїв. Твір наповнений фантастичними подіями, які підкреслюють реальність людського життя.

Герой твору «Енеїда» в розділі «Пророцтво Анхіза про майбутню славу Риму» Анхіз, батько славного Енея, загинув, але й у потойбічному світі вболіває за рідний край. Він пильно оглядає душі, які мають повернутися до наземного світу і вивести Рим на нову висоту. Римські нащадки його сина Енея — це плем'я Юліїв, «що попід небо високе величчям своїм піднесеться», Цезар, Август, «герой і нащадок богів, що знову проявить вік золотий у краю Італійськім». Вони принесуть країні золотий вік розквіту, поневоливши війною сусідні й далекі племена. Ці герої ще не народилися, але меотійці, царства Каспійські, береги Нілу із жахом чекають часу, який їм навіщували боги.

Майбутні нащадки-герої не пам'ятатимуть свого минулого, адже їхні душі напилися з Летейської хвилі — ріки забуття. Але в майбутньому їм судилося зажити слави кращих воїнів і мудрих правителів.

У творах Вергілія фантастичний світ тісно переплітається з реальним. Віщування Анхіза, вірування в те, що по той бік сузір'їв «небодержець Атлант розпечені осі тримає», згадки про подвиги Геракла — фантастика. Але вже за тих часів люди знали про небесну сферу, про кругове обертання зірок. І заповіт батька синові цілком слушний. Вергілій устами Анхіза говорить про те, що правити світом і тримати народи в мирі будуть знання і мистецтво. Мудрий правитель має «милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих».

Віщування Анзіха повністю справдилися: на землю, перевтілившись у хоробрих воїнів, повернулися душі героїв, завоювати нові землі, піднесли могутність Риму на небувалу висоту. І це вже не фантастика, а історична правда. Геній Вергілія передбачив розквіт батьківщини, а сам письменник навіки залишив по собі славну пам'ять і вдячність нащадків.