Протест проти війни в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»

Генріх Белль — один із повоєнних письменників, що розпочинав свою творчість у річищі «літератури руїн». Отож тема війни була для нього провідною, як і тема провини німецького народу за розв'язану війну і катастрофу, спричинену Гітлером.

Оповідання має нечіткий сюжет, він лише намічений. Проте з перших рядків читач болісно переживає разом із ліричним героєм його біль, разом із ним роздивляється стіни класичної гімназії, яку війна перетворила на шпиталь. Яка метафора! Його тепер навчають у цій гімназії — страждати? терпіти? І разом із героєм читач споглядає, як поряд із класиками мистецтва й науки, як чужорідне щось, пам'ятники воєнної слави Німеччини. Вони скрізь. Автор підкреслює, що тут плекали війну, вирощували її у свідомості юнацтва, апелюючи до славетного історичного минулого. Хлопець довго не міг упізнати, чи це його гімназія. Та це й не диво! Усі три в цьому містечку були однаково насичені війною, усі перейменовані відповідно до нинішнього керівництва. І цей штрих робить картину типовою. Скільки їх було по всій Німеччині, тих гімназій, де готували війну. Аж ось і зала малювання. І над дверима крізь фарбу видніється хрест, адже колись гімназія звалася школою святого Хоми. Тепер хреста зняли і залишився тільки слід. Чи не символічна деталь? Хрест проступав і проступав, скільки б його не зафарбовувати, як нагадування про те, що є істинним у цьому світі, а що скороминучим.

Оповідь ведеться від першої особи, і це допомагає точніше зрозуміти усю трагічну суть подій, показаних в оповіданні. Події? Коротка подорож коридорами рідної школи на ношах. Не надто довгий шлях. І чи буде він, той шлях тривати ще? Саме такі думки викликає сумна розповідь пораненого солдата, хлопця, який ще донедавна пив молоко у сторожці біля воріт під час перерви. А нині його заносять за дошку до приміщення, перетвореного на операційну, і він бачить ще не стертий напис, помилково зроблений ним на дошці, за що його лаяв учитель, змусивши повторити це різними шрифтами. Тоді він не розрахував, і не вся фраза вмістилася: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» Далі місця не вистачило. Хлопець не розрахував, рядок обірваний, як і його молоде життя. Іронія в тому, що це була фраза з епітафії трьомстам спартанцям, загиблим під Фермопілами, які хотіли сказати, що загинули за батьківщину. Чи за батьківщину гинуть оці хлопчики? Прозріння приходить поступово. І тепер хлопець промовляє стиха до старого сторожа лише одне слово: «Молока». І стільки важливого за ним, скільки всього незворотньо втраченого. І все через війну. Отож оповідання Белля — це гнівний протест проти війни.