Притчі-поезії Ліни Костенко

Свого часу я дізнався на уроках літератури про жанр притчі. Відтоді притчі стали одним із найулюбленіших моїх жанрів. Мені подобаються ці лаконічні твори, насичені глибоким змістом, який заховано у підтекст. А ще притчі дуже різноманітні. Наприклад, давні буддистські притчі дуже відрізняються від кумедних притч про Ходжу Насреддіна. Я прочитав досить багато притч, а тепер зіткнувся з поезіями, які дуже нагадують мені цей жанр. Звісно, твори «Крила» і «Чайка на крижині» Ліни Костенко є насамперед віршами, але особисто я бачу в них ознаки притч. У цих текстах справжній зміст сховано за яскравою образністю, але цінні ці твори насамперед змістом, внутрішньою мудрістю.

Найбільше мені подобається вірш «Крила». Ліна Костенко використовує відому метафору «крилатості» людини, «окриленості» натхненням чи ідеєю, але реалізує цю метафору в тексті оригінально й цікаво. Людина живе на землі і не здатна до польоту в звичайному розумінні, «А крила має. А крила має!» — заперечує авторка. Душевний політ, знайомий кожному з нас, нічим не гірший за справжній політ. Він дарує ті самі враження, неповторне відчуття волі та духовної висоти.

Політ людини, на думку поета, викликаний різними речами, крила в кожного зроблені зі свого «матеріалу»:

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Певно, не одразу людина може збагнути, з чого ж зроблені її крила, але відчуття піднесення виникає в певній ситуації, з якоїсь окремої причини. Крила творчості, крила кохання, крила мрії — усе це може підняти нас у повітря, тобто піднести над буденністю, сірістю повсякдення.

Автор закінчує вірш такими словами:

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Варто прислухатися до цього і не ламати власних крил песимізмом, нещирістю чи байдужістю.

Вірш «Чайка на крижині» продовжує тему крил і польоту. Чайка пливе на крижині, її несе потоком весняної води. На питання людини, чи не боїться вона, що крижина розтане, пташка відповідає:

Дивна людино! Я ж маю крила,

Нащо крилатим грунт під ногами?

Коли я обговорював цей вірш з однокласниками, виявилось, що кожен має власну інтерпретацію фіналу. Тут я ще раз переконався, що поезії Ліни Костенко близькі до притч: зміст їх, основна мораль неочевидні і доступні для розуміння тільки за умови уважного читання та розмірковування. Особисто я так розумію цей фінал: людина мусить мати крила (якусь найвищу духовну цінність), якщо в неї вони є — навіть тимчасова втрата «грунту під ногами» (тобто втрата чогось матеріального або стрімкі зміни в житті) не зламає її. Духовні цінності, крила надії допоможуть піднестися над проблемами.

Мені сподобалося читати поезії (для себе я визначив ці твори як притчі-поезії) Ліни Костенко. Багатозначність символічних образів, краса образної мови роблять їх цікавими для читачів. Я стільки разів перечитав ці вірші, що майже вивчив їх напам'ять і часто повторюю про себе рядки «Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!»