Природа і людина у романі К. Гамсуна «Пан»

Природа часто сприймається людьми чисто прагматично. Отож і розглядають цю тему з точки зору користі, наприклад, як проблему екології. Та роль природи в житті людини набагато більша, і в цьому переконує роман К. Гамсуна «Пан».

Герой роману лейтенант Глан вирішив відпочити, живучи відлюдником у лісовій сторожці. Поряд із ним був лише пес Езоп, що був його товаришем і спільником. Здавалося, він розумів Глана краще від людей, бо вони обидва — людина і собака — однаково раділи кожному дню. Тієї весни, здавалося, усе було наповнене смислом: «він відчував, як змінюються земля, ліс, дерева, квіти, птахи, як приходить літо». Життя героя ішло в ритмі природи, серед якої він був цілком свій. Здавалося, він розуміє не тільки спів пташок, а й великий камінь біля лісової дороги. Серед цього лісу він був свій, він був, як Пан, його частиною, його господарем і слугою водночас. Там у селищі жили люди, але вони були далекими, до них Глан звертався лише тоді, коли потрібно було купити молоко й хліб. У лісі він почувався вільним, тут не мало значення, як ти одягнений, як говориш і що говориш, бо тут можна було нічого не говорити і разом із тим усе розуміти. Це потім, після знайомства з Едвардою та її батьком йому знадобився костюм, який він мусив виписати сюди, аби справити враження на Едварду. Автор подає цю деталь як яскравий штрих, що дозволяє зрозуміти відмінність між світом природи і світом людини. Глану не доводилося добирати слів, поз, виразу обличчя тут, у лісі, де здавалося, його впізнавав навіть сірий камінь, повз якого проходив герой, прямуючи на полювання. Полював не задля задоволення, а тільки для того, щоб зробити запаси їжі для себе й собаки. Та, либонь, найбільше задоволення давало йому спілкування з природою, бо він частенько заходив високо в гори, щоб звідти дивитися на море. Звідти усе здавалося застиглим, навіть неживим, а оживало раптом, щойно дмухне вітер. Тоді на морі здіймалася буря, і Езоп тулився до ніг господаря. Вони разом раділи, коли дощ змив залишки снігу і визирнуло сонечко. Разом слухали довічну пісню моря, вітру й дощу. Тут Глан почувався вільним, як вітер. Природа була для нього нормальним середовищем для існування, його домівкою. Автор показує розчиненість героя у природі, їхнє злиття. І тільки світ людських пристрастей і бажань руйнує цю ідилію. Відтак стає зрозумілим бажання автора показати людину й природу в гармонії співіснування, застерегти людину від зверхнього ставлення до природи й природної людини. Природа і людина в романі К. Гамсуна «Пан» — це одна з головних тем твору, без якої не можна до кінця зрозуміти й сам роман.