Портрет патріота (твір-роздум на патріотичну тему)

Як має виглядати справжній патріот? Мабуть, уже всі зрозуміли, що йдеться про вигляд скоріше внутрішній, ніж зовнішній. А персонажі з категорії «народна сорочка-вишиванка плюс обов'язкова любов до народних пісень і щоб увесь "Кобзар" напам'ять» — просто карикатура, причому не найкраща.

Що має бути в людині, щоб її можна було впевнено назвати патріотом, щоб вона була гідна цього звання? Якби це питання мало однозначну відповідь, його б не доводилося ставити знову і знову. Але я й не намагатимусь віднайти істину, бо хочу висловити лише власне бачення, суб'єктивне.

Патріот України, як на мене, це людина сучасна: обізнаність у сучасній культурній та політичній ситуації дає змогу орієнтуватися в житті суспільства і давати реальну користь більше, ніж орієнтація на минуле. Але патріот неможливий без знання історій своєї країни, і не тільки. Якимось чином треба навчитися це поєднувати. А ніхто ж і не казав, що бути по-справжньому корисним власній країні легко.

А ще я постійно думаю про те, що в суспільстві є певний стереотип: патріот — обов'язково або військовий, або письменник, або громадський діяч. Насправді, не потрібно ставати на шлях соціальної діяльності для того, щоб сміливо називатися патріотом своєї країни: професійні лікар, вчитель, актор можуть бути і часто є набагато відданішими та освіченішими людьми, ніж люди політики. Зрештою, варто займатися тим, до чого лежить серце, а не тим, де є можливість гучно і красиво говорити. Щодо слів — я не знаю, чи так вже потрібні гучні заяви, якась дрібна пропаганда серед знайомих. Власне, чи не достатньо бути чесною, розумною людиною, порядно поводитися з іншими, бути фахівцем і вболівати за свою країну своїми справами, а не словами? Напевно, це надто складно для багатьох? Однозначно складніше, ніж говорити і говорити.

Я постійно думаю про те, що чи не найважливіша якість патріотичної-людини — це терпимість і толерантність. Бо усяка категоричність, нетерпимість, радикальні політичні чи релігійні погляди ґрунтуються на страху, на вадах вдачі, на недостатній інтелігентності, але дуже рідко, майже ніколи, не на раціональному та виваженому підході до життя.

і звісно, головне, що має бути в такій людині — любов до своєї країни. Колись я мав дивну розмову з другом. Він сказав мені: «Слухай, я не люблю якусь абстрактну ідею, я не розумію, як це можливо. Я не так щоб дуже захоплювався народною творчістю, та й взагалі усім цим... то як? Я, виходить, не люблю свою країну?» Я розгубився, бо ніколи не замислювався над цим, і щоб зібратися з думками, спитав: «А що любиш?» Він відповів, не замислюючись: «Ну, як що? Рідних своїх люблю, люблю спорт, люблю, коли наші перемагають, дуже люблю влітку приїздити до бабусі. Знаєш, там така природа. Може, сентиментально звучить, але це треба бачити. Ще біологію люблю». Він із таким захопленням говорив це — про родину, про природу там, де живе бабуся, про спорт. Потім ще щось додавав, пояснював. Але той вогник, що горів в його очах... «От бачиш... а ще запитуєш», — тільки й відповів я. Що ще я міг сказати? Чудово, що існує цей вогник, небайдужість, зацікавленість, пристрасть навіть. Принципи сформуються так чи інакше у кожного з нас — рано чи пізно. Але скільки я бачив виступів, коли за гучними фразами не було жодної емоції. Любов до країни — як любов до людини: її неможливо зіграти, наче на сцені, вона в очах — і вони або сяють, або ні.

Я дуже поважаю людей, які роблять свою справу професійно, які зберігають певні життєві цінності, дбають про свої родини й намагаються стати кращими. Нехай навіть хтось із них не замислювався над проблемами патріотизму, політики, суспільства. У них це в крові, всередині — і цим вони більше патріоти за багатьох інших.

Дуже важливо мати гарні приклади — з книжок, з історії, серед оточення людей. Ці приклади допомагають не тільки не стати рабом стереотипів, а й сформулювати для себе все, уявити яскраво, як він виглядає — цей портрет справжнього патріота. І розвиватися, рухатися, не зупинятися, аж до того часу, коли портрет справжнього патріота можна буде побачити в дзеркалі...