Помста короля Карла за загибель війська франків і лицаря Роланда у «Пісні про Роланда»

Підступні маври розгромили військо франків і вбили лицаря Роланда, небожа короля Франції Карла. Коли король дізнався про поразку у битві і побачив убитих християн і свого небожа, він гірко заридав. Разом із ним тужили лицарі, барони, які лили сльози «од жалю // За сином любим, братом чи небожем, // За друзями чи за васалом можним». Один лиш герцог Нейм мислив тверезо. Він звернув увагу короля на великий шлях, де в куряві, мов у хмарі, йшли раті нечестивих поганців, і запропонував помститися за горе.

Король звелів сурмити і сам очолив грізне військо. Франки швидко кинулися по слідах іспанців, але заходив вечір. Тоді король звернувся до Бога і став просити Всевишнього, «щоб затримав біг світила, // Аби тривав ще день, ніч скоротилась». Ангел, покровитель Карла, передав велике Боже повеління, щоб король не затримувався і помстився за синів Франції, а для цього Бог явить велике чудо і збільшить день.

Карл наздогнав язичників і розбив їхнє військо, а потім став на коліна і помолився Богу. Але це був лише початок справжньої війни. Язичники зібрали армію і пішли проти Карла. «Величні армії, полки безстрашні, // Зійшлись війська в лячній нещадній січі», у відчайдушній битві. Хто бачив, як «Французи та араби б'ються люто», як зелена трава стала червоною, а земля вкрилася рясно тілами мертвих, «той збереже про бій страшне видіння».

У центрі бою зустрілися два могутні владарі: король Карл і емір арабів. Тільки їхній поєдинок зможе вирішити хід битви. Почався двобій списами, але зброя розбиває тільки щити і не дістає тіла. Тоді володарі вихопили мечі, і емір, який мав велику силу в руках, розтрощив шолом короля. Меч еміра заплутався у волоссі і зірвав шкіру голови на долоню. «Карл похитнувсь і ледь не впав на землю», але Бог не допустив, щоб він загинув. Король почув голос архангела Гавриїла, який з'явився на полі бою, зібрав усі свої сили, вдарив мечем еміра і розтяв йому голову.

Побачивши, що емір загинув, маври почати тікати з поля бою. Франки переслідували ворога до самої Сарагоси, столиці маврів, розбили браму міста і отримали від переможених ключі від усіх веж.

Карл помстився підступним маврам за смерть франків і Роланда, а зрадника Ганелона наказав прив'язати за руки й ноги до чотирьох диких коней, що кинулися в різні боки, щойно їх відпустили.

Кривава битва з маврами не була для Карла останньою. До самої смерті він змушений був за велінням Бога захищати християнство, відстоювати свою лицарську честь і гідність.