Поетичний світ Райнера Марії Рільке

«Темою і наміром будь-якого мистецтва є примирення індивідуума із Всесвітом»

Р. М. Рільке

Поезія — це насамперед форма пізнання світу. Поезія Р. М. Рільке — невичерпне джерело цього пізнання, оскільки у його віршах світ постав у всій різноманітності не тільки зовнішніх, а й внутрішніх проявів. Характерною рисою його поезії була філософічна заглибленість у проблеми буття, емоційне переживання його перипетій. Отож головними мотивами його поезії стали мотиви єдності Бога, янголів і людини, змалювання єдності життя і смерті, мотиви самотності людини і водночас «вмонтовності» людини у Всесвіт. Він розуміє, що життя людське, на жаль, швидкоплинне. Тому так часто у віршах Рільке зустрічається образ часу: «Час, Боже, безмір літньої пори». Він панує над усім людським життям, відміряючи години й дні, сповнені часом праці, відпочинку, любові, самотності. Його завжди бракує, того часу. Тому філософським узагальненням сприймаються рядки вірша «Осінній день»:

Звели плодам зливатися в одно, дай цим плодам ще дві спекотні днини, дай стиглості, солодкі краплини дай обернути на важке вино.

Чи не так і наше життя минає, плекаючи надію, що часу його життя неодмінно вистачить, щоб обернути «солодкі краплини» людського буття на «важке вино» досвіду. У віршах Рільке життя і смерть постають як єдність: «Смерть — це інший, невидимий і не освітлений нами бік життя...» Тому кожен день життя має сприйматися як дар для всього: осмислення буття, осмислення людини і речі та й просто насолоди кожним днем, який би він не був. На думку поета, людина завжди самотня:

Бездомний вже не матиме житла. Самотній завше буде в самотині, писатиме листи свої осінні, брестиме там, де жовта кушпела оповила алеї безгомінні.

Витончена краса цих рядків не ховає осіннього смутку роздумів про невмолимий порядок буття. А коли так, то в людському житті усе сповнене смислу і немає дрібниць. Поет подає своє тлумачення цього факту у міркуваннях щодо речі. Його «філософія речі» розкриває внутрішній космос людини через окрему річ, що служила людині: «Хіба ж усе, крім неї, не було ладне заподіяти вам страждання чи кривду, нажахати болем чи спантеличити невідомістю?» Відтак постає логічним завершенням осмислення світу, що складається з людей і речей, Бога і янголів, як певної нерозривної єдності. Увесь поетичний доробок Райнера Марії Рільке переконує в тому, що головне для кожного — знайти гармонію зі світом. І саме мистецтво допомагає людині примиритися з усім порядком життя, знайти своє місце в ньому. Така думка є центром поетичного світу Р. М. Рільке.