Повість «Конотопська відьма» - найкращий гумористично-сатиричний твір Г. Квітки-Основ'яненка

Сатира Григорія Квітки-Основ'яненка тісно пов'язана з традиціями «Енеїди» І. П. Котляревського і розвитком сатири М. В. Гоголя.

У змалюванні дійсності Квітка-Основ'яненко широко використовував усну народну творчість — казки, прислів'я, приказки, повір'я та перекази. У сатиричних творах письменник висловлював народні погляди на всіляке лиходійство, жадібність, користолюбство.

Найкращим гумористично-сатиричним твором Квітки-Основ'яненка є повість «Конотопська відьма». У сюжеті твору майстерно переплітаються реалістичні картини із фантастикою. Для того щоб правдиво показати суспільне життя, взаємини українського панства і козацької старшини кінця XVIII століття, письменник вдало використав усну народну творчість, повір'я і звичаї українців.

Головних героїв повісті, сотника Забрьоху і писаря Пістряка, ріднить зневага до трудового народу, пияцтва, зажерливість, самодурство.

Микита Забрьоха своє сотенство не заслужив, а успадкував: «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: а діди і прадіди Микитові

усе були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина так сотенство і переходило».

Недолугий, нечесаний, невмитий, дурнуватий Забрьоха мав необмежену владу не тільки над сотнею, а й над усім населенням Конотопа. Він був неотесаний, грубий і зовсім неписьменний. «Ти знаєш, — говорив він писарю, — що я нічого письменного не розкую, хоч у школі вчився, і «вірую» почав було вчити, та на "же за ни", як затявсь, то й покинув письмо». Та й рахувати дяки-вчителі навчили його лише до тридцяти. На пропозицію писаря Пістряка порахувати сотню Забрьоха відповів: «Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». Без писаря Забрьоха не міг дати ради своїй сотні, а тому в усьому покладався на Пістряка і в усьому підкорявся йому. Залишившись без писаря, сотник брутально лаяв козаків і кричав: «Війтесь собі, куди хочете, хоч на шибеницю. Який я порядок дам, коли писар сказився?»

Забрьоха сліпо вірить Пістряку, коли той порадив не йти у військовий похід, а потопити відьом, за що полковник звільнив сотника.

Таким само обмеженим і безпорадним виступає Забрьоха і в особистому житті. Він не може сказати Олені Йосипівні про те, що хоче одружитися з нею: «...мнякав-мнякав, та й неначе про воли, а кінча про голуби, дума об барді, а каже об тернівці, та як замовк, та й замовк, та знай слину ковта, дивлячись на таку кралю».

Письменник висміює хабарництво, яким не гребують усі посадовці. Сотник про хабарі говорить, як про явище абсолютно звичайне: «Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались...» Щоб одружитися з хорунжівною, Забрьоха ладен піти на будь-який злочин. За допомогу в успішному сватанні він обіцяє відьмі: «Чи звелиш Конотоп спалити, так разом із чотирьох кінців і запалю; чи звелиш усю конотопську дітвору — що ви, відьми, не любите — так за один день усіх до єдиного і потрощу...»

Сотник Забрьоха — дурний дармоїд. Усі його думки крутяться навколо смачної їжі, горілки і сну. Він грубо і з погордою ставиться до козаків і населення Конотопу, примушує їх на себе працювати. Образ Забрьохи уособлює усю бундючну козацьку старшину, яку письменник гостро висміює: «А се вже звісно, і всюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні».

Мова Забрьохи пересипана грубістю, лайками. Запрошуючи Пістряка до хати, він говорить: «Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці?»

В образі Пістряка втілено найогидніші риси козацької старшини: шахрайство, паразитизм, користолюбство. Писар, використовуючи своє службове становище і дурість сотника, верховодить у Конотопі. Він різними хитрощами намагається скинути Забрьоху з сотенства, щоб самому посісти його місце. Писар зневажає козаків, глумиться з селян, вимагаючи хабарів; жінок, які зневажили його залицяння, звинувачує у відьомстві і наказує топити у ставку.

Мова писаря плутана, пересипана незрозумілими церковнослов'янськими і канцелярськими словами. Пістряк «дванадцять год учився у дяка в школі: у год вчистив граматику, два годи вчив часословець, півчварта года сидів над псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп'ята года вчився писати, а цілісінький год вчився на щотах; а промеж тим, ходячи на крилас, поняв гласи, і єрмолойні догматики, і Сковородині херувимські, туди ж за дяком і піддячим окселентує».

У повісті немає жодного позитивного образу. Другорядні персонажі показані в негативному плані: Халявський інтригує і мітить на місце сотника; його дружина Олена зраджує чоловіка; її брат хорунженко — п'яниця і ледар; генеральний суддя, не читаючи, підписує «...таку бумагу, щоб суддеві у ченці постригтись, а його жінку віддати заміж за пана обозного»; піп сумує, що люди не мруть і згадує про холеру; жителі Конотопа, кинувши гатити греблю, доглядати недужих і малих, зібратися біля ставка подивитися, як будуть топити відьом. Квітка-Основ'яненко не прагне викликати обурення проти панського свавілля, не виявляє свого співчуття безправним жінкам, яких оголосили відьмами. Письменник, використавши комізм і сатиру,