Патріотичний пафос поезій «Катерина» і «Додому» Л. Кисельова

Кожна країна має офіційні символи (наприклад, герб чи гімн), існують також символи і неофіційні. Так, літературний герой, природний об'єкт, рослина або тварина в різні часи ставали символами тих чи інших держав.

Цікаво поміркувати, що ж є символом України. Напевно, Дніпро. А ще — Запорозька Січ і образ козака. Звісно, калина — невід'ємна частина фольклору. Може, образ сліпого старця-бандуриста. Якщо говорити про літературу, українська культура тримається на символі Шевченка — ця непересічна особистість давно вже стала справжнім образом-символом, набагато вагомішим, ніж просто письменник. Шевченко створив настільки важливі образи, що частина з них самі стали символами. Наприклад, образ Катерини. До цього образу і звертається Л. Кисельов у своєму вірші. Важливості і вічності образу Катерини і присвячено його поезію із однойменною назвою.

Доки буде жити Україна В теплім хлібі, в барвних снах дітей — Йтиме білим полем Катерина З немовлям, притнутим до грудей.

Такими словами починає вірш автор. Вже з перших рядків ми розуміємо його думку: Катерина — філософський і психологічний образ-символ, історичний і людський тип, значення якого неоціненне. Він навіть називає Катерину Мадонною. Поет наголошує, що цей образ — узагальнений образ матері-страдниці, близький до образу біблійної Марії — варто берегти і не забувати:

Тільки би Шевченкова. Мадонна В сніжне небуття не полягла!

Заклик Л. Кисельова одразу викликає відгук в душі читача — насамперед через щирість слів поета, через душевність і красу його поезії.

Патріотичний пафос був властивий творчості Кисельова. Зокрема, любов до дому відображена у поезії з промовистою назвою «Додому». До того ж автор вважає домом не якийсь конкретний дім, а місто — Київ. У вірші протиставляються два міста — Київ і Москва. Хоча з поетичних рядків ми не можемо зрозуміти усіх подій, що відбувалися в цих містах, ми одразу бачимо ставлення автора. Київ для ліричного героя — дім, Москва — лише простір, де відбулися певні події. Л. Кисельов не розповідає прямо про те, що ж відбулося у Москві — тільки побіжно згадує «марево тих марень, тих розмов». Але, які б життєві сцени не поєднували його з іншими містами, ліричного героя тягне додому — «до міста всіх кохань, де тополині вранішні тумани», золото бань Софії, київські пагорби. Відчуття дому — одна з найбільших цінностей для героя, а можливість повернутися туди — велике щастя, яке не затьмарить легкий сум.

Читаючи вірші Кисельова, я відзначив для себе дві основні риси його творів — патріотичність і гуманізм. Автор дуже любить свою землю, любить Людину. Л. Кисельову випало на долю дуже складне життя, але йому вистачило сили духу не втратити віру в добро, в батьківщину, в людей..