Особлива роль Мефістофеля у творі Ґете «Фауст»

В основу трагедії «Фауст» Ґете поклав легенду про вченого й мага-чорнокнижника. За цією легендою Фауст був реальною історичною особою. Він жив наприкінці XV — на початку XVI століття, займався науками і магією. Ці заняття переходили межу дозволеного. Легендарний Фауст запродав душу дияволові, щоб здобути всі знання і зазнати всіх насолод.

Ґете творчо опрацював легенду доби Відродження і явив світові версію життя Фауста, у якій Мефістофель відіграє основну роль.

Уперше читач зустрічається з Мефістофелем у частині «Пролог на небі». Архангели Рафаїл, Гавриїл і Михаїл славлять величні справи Творця. Мефістофель іронічно заявляє, що не вміє «так компліментів править», як челядь Господа, «як ангели, удатні на язик», бо він є свідком «лиш мізерності людської». Мефістофель запевняє Господа: «Я так люблю живих людей, Як любить кіт живих мишей».

У просторах Космосу, на тлі світил і безперервної зміни світла і тьми, іде суперечка Господа з чортом — Мефістофелем — про суть і можливості людини. Обидві ці фігури умовні, але подані зримо і конкретно.

Мефістофель вважає, що життя людини не має сенсу, а сама людина — комаха, що напівлітає, напівскаче, свистить, як сарана. Вона має сидіти в траві і не совати носа у справи, яких не може оцінити.

Господь вважає, що помилки людини зовсім не свідчать про її ницість. Мудрість Бога така всеосяжна, що навіть до Мефістофеля він ставиться непогано: говорить і сперечається з ним як з рівним і, по суті, доручає йому випробувати людину, щоб завадити застою в її душі.

Бог дозволяє дияволу випробувати Фауста, який «поки що у мороці блукає», але йде вперед. Цей експеримент має підтвердити або гідність людини, або ЇЇ нікчемність.

Зміст «Фауста» універсальний: молодість і старість, мужність і жіночність, народження і смерть, війна і мир, побут і політика, наука і мистецтво. Гете то підносить читача до висот філософсько-поетичних ідей, то повертає його на землю, до матеріального побуту і конкретних людських стосунків.

У сцені першої частини твору «Кабінет Фауста» учений-маг складає угоду з Мефістофелем. Диявол зобов'язується допомогти Фаусту все відчути і все пізнати до моменту, коли той скаже: «Спинися, мить! Прекрасна ти!»

Мефістофелю здавалося, що він легко заволодіє душею Фауста, але невдовзі йому довелося розчаруватися. Він був постійним супутником ученого, його помічником і водночас ворогом. Але, на відміну від фольклорного чорта, Мефістофель Гете — це «тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Письменник намагається довести, що зло може бути рушійною силою життя і сприяти творенню добра, коли людина бореться із тим злом. Мефістофель завжди поряд із Фаустом, щоб не давати йому впадати у спокій. Він спонукає вченого до дії, породжує невдоволення собою. Мефістофель — це дух заперечення, руйнування, але, за визначенням Ґете, саме в таких умовах відбувається творення нового, поступ уперед.

Отже, Мефістофель у творі «Фауст» виконує особливу роль каталізатора, без якого не буде нового, припиниться рух до світла, до пізнання, до істини.