Осінь у творах Ф. Тютчева та М. Басьо

Я люблю усі пори року: зиму із білим легким снігом, весну із пахощами молодої трави, літо із квітами і сонечком, осінь зі шкільним дзвоником і дощами... Кожна пора чарівна по-своєму, кожна оспівана поетами. Однак чомусь вірші про осінь мене хвилюють більше...

Осінь просто зачаровує своїми дощовими днями, яскравим вбранням лісів та парків — жовте, золотаве, коричневе, червоне, рожеве листя спадає додолу, перетворюючись на примхливі килими, розстелені на ще зеленій траві. Недарма осінь надихає багатьох поетів на створення прекрасних віршів.

Таку чарівну осінь описав російський пост Ф. Тютчев у вірші «Я знаю в праосені пору...» Його українською мовою переклав Ю. Клен.

Я знаю в праосені пору, Таку коротку і ясну...

Цей вірш дуже прозорий, немов легкий малюнок, який радіє останнім теплим дням перед довгою зимою. Тільки малюнок зроблений словами:

Повітря чисте, день прозорий, І вечір зве в далечину...

Тютчев зберіг для читача те, що побачив і пережив сам: простір полів, холодне повітря, павутиння, схоже на тонке волосся...

Не чути птиць, повітря захололо, Далеко ще до перших сніжних хуртовин, Блакить прозора й тепла ллється з височин На стомлене і тихе поле...

Японський поет М. Басьо бачить майже те саме, що й Тютчев, відчуває ніби те саме, що й російський поет, однак йому для змалювання картинки осені достатньо трьох коротеньких рядків — хоку. Немов на японській гравюрі, у тривірші Басьо змальоване найважливіше, що відтворює старіння — не тільки природи, а й людини.

На голій гілці

самотній ворон

тихо старіє.

Осінній вечір.

або:

Осінь-самота.

Рік ні в кого не бував,

і в мене ніхто.

Отже, поети змальовують побачене і відчуте властивими їм засобами, вони використовують одні й ті самі образи, однак у віршах Басьо, немов другий голос у хоровому творі, є образ самотнього поета, який зустрічає старість...

Мені подобаються обидва поети, такі різні і такі близькі.