Оригінальні міфопоетичні образи у повісті Володимира Дрозда «Ирій»

Володимир Дрозд народився і виріс на Поліссі, серед чудової природи. Міфологічні образи були реальністю його життя. Хлопчик вірив, що в чистих, прозорих водах річок живуть русалки, в густих лісових нетрях — лісовики і мавки, людські оселі охороняють домовики. Він прислухався до розповідей поліщуків, вивчає мову не з книг, а з вуст людей.

Повість «Ирій» насичена химерними образами, що робить твір веселою, щирою оповіддю про чутливий світ дитячої душі. Хлопчик фантазував над книгами біля пічного віконця, у якому гуготить вогонь. Червонястий промінь каганця вихоплює з пітьми рядочки літер, що обплутують хлопчика і ведуть у казкові світи де інше небо, земля і люди.

Радіоприймач на стіні відмовляється настроюватися на одну хвилю, а прослуховує увесь світ, будить дитячу уяву то арією з опери, то уривком футбольного репортажу, то звуками скрипки. Душа хлопчика переповнена сумішшю реальності з міфічним, що живе за порогом хатини. Він запросто може натрусити груш із верби, і не дивується, коли бачить, як груша біля дядькового рота затріпотіла крильми, кукурікнула голосом молодого півня та, залишивши в пальцях чоловіка хвостик, пурхнула на вербу. Слідом із корзинки залопотіли й інші груші, низько полетіли над городом, а корзинка зіп'ялася на ніжки і подріботіла, вихляючи гладкими боками, у вишняки. Мати перейняла втікачку, схопила за дужку і прип'яла до кілка на тину.

У цьому епізоді письменник із тонкою іронією передав ставлення матері Михайла до обіцянок брата Дениса вивести небожа в люди.

Усі перші дитячі спогади Михайла пов'язані з Ирієм — нафантазованим містом, звідки під час війни в село приходили ирійці, і мати кликала до хати чужих, які раптом ставали рідними, ділилася з ними шматком хліба. А коли після визволення села від фашистів хлопчик тяжко захворів, старша сестра на військовій машині відвезла його в Ирій до лікарні, і він, прийшовши до тями, розглядав усміхнене лице ирійського лікаря.

Слухаючи обіцянки дядька, хлопчик прищипнув його мову дверима, подумки зіп'явся на поріг, змахнув крильми зі срібної фольги, і, наче безтілесний янгол, злетів на хату. Намилувавшись краєвидом, спустився на любисток, потім перелетів на кущ бузку, далі на яблуню, з яблуні — на грушу, з груші — на тин. Радість від того, що справдилася його найзаповітніша мрія, і він, може й назавжди, покине Пакуль — свій учорашній день, а в Ирії стане знаменитим актором, переповнювала хлопця.

У вимріяному Ирії сонце днює і ночує на зелених пагорбах, карасі надвечір вибираються з води і розмовляють із щуками, вовчиці годують своїм молоком ягнят, лисиці наглядають за курчатами. Це країна кавунів, півників на паличках, морозива, нових кінофільмів, молочних рік і медових берегів. Тут дресировані дядьком Денисом яблука гупають із дерев і самі котяться до погреба, смажена курка сіє по городі яйця, а худюща баба Одарка розсипавшись, збирає у вузлик свої кісточки і несе до лікарні, де її знову складають.

Дивно, але всі ці химери не здаються читачеві нереальними. Ми розуміємо, що дитяча уява здатна змінювати світ, пристосовувати його до своїх потреб. Химерні події і образи, неначе тонкий серпанок, округлюють гострі кути нелегкого життя підлітка у великому місті, дають можливість письменникові поіронізувати і з себе, і зі свого героя.

І ось повість прочитана, закрита остання сторінка цікавого твору, з якого проглядає справжня душа українця — красива, мудра, добра у своїх думках і діях. Але є ще інші, не менш цікаві твори Володимира Дрозда, зустріч з якими робить душу читача чистішою, чутливішою до всього, що нас оточує.