«Ой, ллються сльози материнські, ллються
«Ой, ллються сльози материнські, ллються!» (Образи матерів у романі «Маруся Чурай»)
Темою роману «Маруся Чурай» є зображення історії кохання головних героїв на тлі історичних подій, що розгорнулися не тільки у Полтаві, а й по всій Україні. Та всі на світі війни, всі негаразди проходять через серце матері. Чомусь саме про це ми часто забуваємо, як і про те, що все на світі — і добре, і погане — від матері. Ліна Костенко подає яскраві образи двох матерів — Марусиної та Грицевої.
Обидві вони мріяли про щастя для своїх дітей, та тільки кожній воно уявлялося по-своєму. Для Марусиної матері головне щастя було в любові, і вона вміла любити не тільки свою дитину, адже Гриць так і виріс у них у сім'ї, поки його мати у гонитві за матеріальними статками воювала «за курку, за телицю, за межу». Для неї добро — це тільки матеріальне поняття. Та Гриць, вихований на традиціях поваги до матері, любив її й таку і не міг не слухати, коли вона докоряла:
То все небесні, сину мій, мигдалики, А треба жити, сину, на землі... Все просить рук. Усе кричить хазяїна, і грошей, грошей треба позаріз!
Так спотворювала мати синову душу, штовхаючи його до зради. Чи розуміла Бобренчиха, що вона руйнує кохання, чиєсь життя? Либонь, не розуміла, бо такого поняття як кохання, не було в її моральному полі. Адже кохання нічого не могло їй дати матеріального, то з її слів Гриць Бобренко узяв оті гіркі слова, що сказав Марусі: «Затям, любов любов'ю, а життя життям». Та Маруся до останнього не вірила у зраду коханого, бо для неї добро — то категорія моральна. Вона міряла, що і в неї буде таке кохання, як у батьків. Та батьки її «мали незглибимі душі», «а Грицько ходив ногами по землі». І сталася трагедія: зрада Гриця, бажання Марусі вмерти і смерть Гриця від зілля, що його приготувала дівчина для себе. Трагедія для Бобренчихи, бо втратила сина. Трагедія для Чураїхи, бо втратила (майже) дочку. Та по-різному поводяться матері й на суді. Бобренчиха з Галею почуваються героїнями у своєму праві побачити приниження Марусі. Та мати її вчила: «Як не буде, не скигли, доню, то великий брид». І Маруся мовчала. А мати її все розуміла, розуміла ще тоді, коли Гриць прийшов проситися назад до Марусі перед своїм отруєнням. Та нічого не може вдіяти. Яким болем для неї відлунювало кожне слово, та вона набралася мужності, щоб зібрати для дочки усе, що готувала на весілля: нову вишиту сорочку, намисто, чоботи. Та не для весілля убрала вона дочку, а для страти. І Маруся, збайдужіла до всього світу, думає тільки про матір:
Як там вона? І як їй буде жити? Порожня хата і порожній двір.
Марусина мати здається матір'ю усього найкращого на землі. Не випадково ж Гриць сказав Марусі: «Тут двоє матерів, твоя і Божа».
Так Ліна Костенко розкрила тему матері як початку усього в людині й показала, наскільки великою є відповідальність матері за все, що станеться з її дитиною, за долю й кохання, за життя і смерть, за честь і безчестя.