Одухотворення явищ природи в «Книзі пісень» Г. Гейне

«Книга пісень» — четверта збірка видатного німецького поета Генріха Гейне. Вона принесла йому світову славу. До цієї збірки ввійшла частина творів із попередніх книг і нові вірші, які були розміщені так, що вийшов цілісний твір про безнадійно закоханого юнака. «Книга пісень» має автобіографічний характер, адже численні вірші були навіяні нерозділеним коханням Генріха Гейне до кузини Амалії, а потім до її молодшої сестри Терези.

«Книгу пісень» часто, називають романом чи повістю у віршах. «Юнацькі страждання», «Ліричне інтермеццо», «Знову на Батьківщині», «Північне море» — це чотири частини збірки. У них відтворено історію духовних пошуків юнака. Основний мотив твору — це нерозділене кохання самотнього героя. «Книга пісень» — драматична книга.

У віршах частини «Юнацькі страждання» тема нещасливого кохання забарвлена в темні романтичні кольори. У вірші «Я виплатив викуп, чого ж ти чекаєш?..» герой склав угоду з чортом: він платить йому кров'ю серця за щастя кохання, а чорт на шабаші відьом вінчає його з коханою дівчиною. Любов за домовленістю втрачає свій романтичний ореол, адже навколо неї вирує пекло реальності, не даючи їй розцвісти.

Кохання у віршах Гейне — співучасник життя, ось тому любовна тема постійно перегукується з темою природи.

Пишучи про романтичні почуття, Генріх Гейне звертається до природи, одухотворяє її: кожна пташка співає тільки про любов, квіти, свіжі трави несуть свої скарби закоханому серцю, квітка лотос боїться, «як сонячне сяйво йде. Ясне чоло схилила і ночі замріяно жде».

Найромантичніший твір Генріха Гейне — це вірш «Чому троянди немов неживі...» За допомогою риторичних питань літературний герой передає свою розгубленість від того, що кохана покинула його. Любов живе у серці героя, і він звертається до коханої із промовистим «Чому?» Перед ним мов неживі троянди, фіалки мовчазні, блакить дзвенить і співа гірко, «холодне сонце поля// В задумі похмурій мина», земля «пустельна// І сіра, мов труна». Рефреном звучить розпачливе «Чому?» Троянди, фіалки не радіють життю, сонце не гріє землю, бо помирає кохання.

Одухотворюючи природу, Генріх Гейне передає внутрішній стан ліричного героя. Він мріє про кохану, сподівається на щастя — і «казковий давній ліс» чарує своєю красою, «...лунають дивні звуки: То — соловейко про любов І про любовні муки». Та в кожному вірші збірки лунають сумні мотиви: кохана не відповідає взаємністю, — і тьмяніють яскраві фарби розлитої навколо краси.

Ліричні твори Гейне ніби наповнені музикою, природа в них живе, співає, міниться. Вірші лірика дивували і захоплювати композиторів, які створювали музику на слова Гейне, адже поет писав про вічне, про те, що близьке кожному серцю романтика: про велике, неземне кохання, про природу, яка живе і змінюється, ніби підлаштовуючись під почуття кожного з нас.