Одвічна загадка кохання в оповіданнях І. Буніна

Оповідання у Буніна про кохання часто трагічні. Чому? Адже сам він говорить про те, що кохання — це щастя, навіть якщо воно нерозділене. То в чому ж, на його думку, трагізм кохання? Може, в тому, що воно вільне, спонтанне, виникає раптом, але так само може згаснути. В оповіданні «Митине кохання» письменник не просто описує перипетії любові закоханого Миті, а й досліджує все, що супроводжує це почуття. Як часто ми називаємо коханням захоплення, пристрасть, ще щось. І думаємо, як мати Миті, що точно знаємо, в чому річ. Та письменник показує, що тут безсилий життєвий досвід, доросла мудрість. Серце, зболене від тривоги, ревнощів, надії, може почути лише те, що збігається за тоном із цим болем. Але нікого не знайшлося поряд, хто б серцем відчув глибину відчаю від зрадженого кохання. Та хіба тільки в цьому буквальному смислі кохання трагічне? Може, в тому, що його грубо підміняють почуттям власності, як у козачого офіцера з «Легкого дихання», чи іншими меркантильними міркуваннями. Адже Оля Мещерська, як усі дівчата, мріяла про красиве кохання, яке викликає захоплення, вивищує, підносить над землею. А її брутально шпурнули у бруд порожніх фізичних стосунків. Хіба такого кохання сподівалася Оля? І як із цим жити? Вона не змогла і точно розрахувала реакцію того, хто вважав її своєю власністю, — козачого офіцера: прочитавши сповідь дівчини у щоденнику, він одразу застрелив її. Не стало легкого дихання надії й любові. Чи не від цього бідніє на почуття наш світ? Бунін ставить питання ще глибше: а може, справжній трагізм кохання саме в тому, що можна прожити все життя й не зазнати кохання, як у «Чаші життя»? Чим тоді сповнена ота чаша, коли в житті немає любові? Любов — це диво, його неможливо передбачити чи заслужити. Ну чим заслужила таке велике кохання Лушка з оповідання «Граматика кохання»? Про це питає ліричний герой. Про це замислюється читач. Про цю одвічну загадку кохання написані найкращі оповідання Івана Буніна.